Загублений колись у Мавзолеї...
Цей матеріал був розміщений у липні минулого року. Як бачимо, Дмитро Іванов вкотре показав, що таки з Мавзолею він і не вийшов...Мова йде про те, що газета "Гарт", керована Дмитром Івановим, у вчорашньому номері вмістила всю інформацію про українські військові частини - російських шпигунів і засилати не треба... З величезним подивом, а далі з наростаючим обуренням читав у газеті обласної ради наступний пасаж. «Бачиш, он наш герб-тризуб. Він найкращий у світі, бо найбільше нашій українській ментальності відповідає. Три зуби – це три слова, що починаються з літери «З» – злоба, заздрість і зрада. Аби не оці складові нашого характеру, ми б давно були в комунізмі без комуністів…»
Це все вміщено в «Деснянській правді» № 23 від 6 червня. Під гучним заголовком «Від Бога поет і редактор». Інтерв’ю з Дмитром Івановим явно не враховує, що присутність Господа, а може, і зовсім іншої сутності визначає лише сам Всевишній.
Але почнімо з «комунізму без комуністів». Людина, яку я знаю рівно 40 років, один час надзвичайно поривалася стати членом КПСС. Бо це відкривало для слюсаря-поета певні кар’єрні перспективи. Але в обкомі компартії чомусь кривилися і відповідної рознарядки не дали, попри пролетарське походження того слюсаря-поета. Тоді пошуковувач червоної «шкуринки» напружився і видав вірш геніального кон’юнктурного рівня. Там ішлося про матусю, яка з маленьким сином приїхала до Москви, а хлопченя взяло та й загубилося в тому людському мурашнику.
Трапляється.
Що робить мати, якщо при здоровому глузді?
Правильно. Біжить до міліції.
А що робить героїня Д.Іванова?
Мчить до…Мавзолєя, де в черзі знаходить сина?!! «Я знала, де тебе шукати. І тихо витерла сльозу». Цей заключний рядок таки добив партбюрократів, і поет нарешті став членом компартії.
«Я комуніст, і цим усе сказав», -- оголосив колись на весь СРСР наш український поет Борис Олійник. Котрий тривалий час був попихачем у Михайла Горбачова, а потім написав на нього пасквіль під назвою «Князь пітьми». А комуністу за світоглядом, редактору «Комсомольського гарту» (перепрошую, тепер він просто «Гарт», приватизований певними людьми) ще й виписав Шевченківську премію. Премію за книжку, де міститься зворушлива поема про дитину, яка помирає в чорні часи Голодомору. Голодомору, організованого, як усім уже відомо, комуністами.
Але давайте повернемося знову до «зубів».
Наведена цитата Дмитром Івановим приписана Анатолію Солов’яненку, українському соловею, світового рівня співакові. Котрий, схоже, вже кілька разів у домовині перевернувся, бо навіть до нього долетіли ці слова поета, що загубився колись біля Мавзолєя. Солов’яненко в труні перевернувся не від слів, а від брехні. Бо великий маестро такої лінгвістичної конструкції з «зубами», з літерою «З», з такими ненависницькими порівняннями, ну, просто не міг вигадати. Такими речами зазвичай тішаться шпаркі спеціалісти зі словесної версифікації.
Але, припустимо неймовірне, і я жорстоко помиляюся, і Солов’яненко справді щось подібне говорив – безперечно, в стані чи горя, чи стресу -- то навіщо ж поширювати ці слова, кидати тінь на пам’ять великого патріота і гордість нашої неньки-України?
Зауважу, що наведена у заспіві статті цитата -- є наклепом на один із символів нації, а саме -- Державний герб. Це є по суті антиконституційний демарш, вибрик. Тут би, може, і прокуратурі придивитися.
Але ж з яким задоволенням, аж приплямкуючи, видає цю злостиву байку добродій Іванов. Аж не перестаєш дивуватися, наскільки радісно при цьому зазирає йому в рота інтерв’юер…
Думаю, що людям, від яких щось та залежить, не слід дозволяти упосліджувати народ і державу. А поетам, що губилися колись у Мавзолеї, а сьогодні топчуться ногами на столі, де стелять скатертину і кладуть хліб святий, варто би було вказати місце. Інша річ, що вказати нема кому.
Через те у нас дехто з поетів нині – у брудних черевиках на столах. І на свій копил граються з літерами. Беруть до грання великі літери. І не розуміють при цьому, що коли навіть піти на згоду з іграми навколо потроєної літери «З», то для моєї Вітчизни те має зовсім інший сенс. Недоступний закомплексованим меншовартістю оспівувачам московської мумії. Бо для України це – Зорі, Зрілість, Звитяга.
| Читайте також |
| Коментарі (5) |
|
| |
0
