реклама партнерів:
Головна › Новини › Гарячий коментар
Ленін у Чернігові упав і "зачепив" шевченківського лавреата...
23-Бер-14 2074 5.0 1
Не знаю з якої причини раптом, але вчора на сайті «Сіверщина» з’явився матеріал із назвою «Загублений колись у Мавзолеї». То полемічна стаття, яка була оприлюднена нашим сайтом -- «Хвилею Десни» -- ще торік, у липні місяці. Про ту полеміку двох чернігівських письменників – Ростислава Мусієнка та Дмитра Іванова – уже всі давно забули, якщо на неї хтось взагалі звернув увагу. Бо й полеміки, власне, не було.
Бо торік у «Деснянській правді» було надруковано розлоге та шанобливе інтерв’ю з Шевченківським лауреатом Дмитром Івановим, а його сентенції і його творчість загалом поставив під сумнів інший чернігівський майстер пера – Ростислав Мусієнко, на що в Іванова аргументів чи то не вистачило, чи то він взагалі не забажав полемізувати.

Отже, було інтерв’ю, на яке з’явився відгук. І що? Та нічого!!! Якби цей відгук стосувався когось, а не Дмитра Іванова – поета і громадянина, мистця амбітного й непересічного, цілого Шевченківського лавреата! Дмитро Іванов Ростиславові Мусієнку публічно ані слова не відповів, але образу у душі затамував велику, я би сказав пролетарську, большевицьку, і навіть більше – непрощенну, затято-сталінську.

Скажу чесно, я не хотів до того їхнього письменницького «рингу» ні підходити близько, ні, власне, до тієї теми повертатися. Не до тих мавзолеїв у цей час, не до тих лауреатів… Але з цим передруком на сайті «Сіверщина», з нещодавнім інкогнітовим приїздом до Чернігова товаріща Сімонєнкі, який було зник з української політики синхронно з Януковичем, не можу не розповісти про дивний, якщо не сказати більше, лист мені особисто…

Але спершу тут варто нагадати -- бо все це має значення -- що місяць тому у Чернігові впав Лєнін. І те, що сатанинські сили втратили свого, те, що у Чернігові посвітліло враз без пам’ятника вождю «пролеріяту», декому не минулося безболісно. Декого те скаламутило і загострило внутрішні, глибоко заховані фобії. Дехто сприйняв падіння Лєніна як особисту, з глобальними наслідками, трагедію. У декого із грудей рвався стогін, хтось рвав на голові -- і не тільки -- волосся. А дехто з центрального і червоного, як у багатьох з них пика, компартійного комітету навіть утікав з награбованим.

І хоч, власне, у Чернігові у комуністів -- явних та законспірованих -- проблеми значно менші, проте вони не менше болісні. Вони здебільшого, ті проблеми, моральні і психологічні. Декотрий вчорашній авангард «дєла Лєніна» скритно плаче, декотрі волають, мов бізони, а хтось хоче по тихому, як кляксу в учнівському зошиті, витравити й вибілити свою причетність.

Однак тут постає нездоланна перепона – рукописи не горять…

Комуністи загалом, а українські комуністи – особливо, завжди були брехливі і підступні. Від дєдушки Лєніна аж до новітніх часів з Петром Симоненком. За весь цей час нічого не змінилося. Ці червоні «захисники знедолених» і далі – неперевершені майстри «розпалювати багаття», а «жар загрібати» -- чужими руками…

І те, про що далі мова -- якраз яскравий до того приклад.

Знову зізнаюся, я був і зненацька заскочений, і вкрай здивований, коли отримав недавно той офіційний лист від офіційної особи, а ще більше від чарівної жінки і гарного письменника Олени Конечної – голови Чернігівської обласної організації НСПУ. Вона звертається до мене, як головного редактора обласної газети «Деснянська правда»:

«… На зборах ради Чернігівської обласної організації Національної спілки письменників України від 24 лютого було розглянуто питання про необхідність виконання статутних завдань спілки, зокрема в тій частині, яка стосується захисту честі і гідності членів спілки, а також дотримання письменницької етики.
У зв’язку з цим звертаємо Вашу увагу на статтю Ростислава Мусієнка «Загублений колись у мавзолеї...», розміщену на сайті очолюваного Вами інформаційного онлайн-видання «Хвиля Десни» 9 липня 2013 року.
Присутні на зборах члени ради (Олена Конечна, Михась Ткач, Сергій Дзюба, Володимир Сапон, Ганна Арсенич-Баран, Ніна Ткаченко, Олексій Брик) одностайно визнали, що дана публікація ображає людську гідність члена НСПУ Дмитра Іванова, принижує його як поета, а також містить недостовірну інформацію. Просимо Вас вжити заходів для зняття даної публікації із сайту «Хвиля Десни».
Голова Чернігівської обласної організації НСПУ О. М. Конечна».

Я отетерів від «даної», як пише пані Конечна, чи то настанови, чи то авторитетної вимоги, освячених «зірковими» прізвищами письменників, знаних на всю Сіверщину, та що там Сіверщину – на всю Україну і світ. Першими моїми відчуттями від тієї письменницької «пред’яви» були переляк і тривога. А потім потроху минулося.

Бо чого це, подумав я, ці письменники, нехай навіть класики, що ходять по Чернігову у фетрових капелюхах та з великими саквояжами, мають давати вказівки «для зняття» тих чи інших статей у нашому скромному виданні?! Звідки такі цензорські замашки? Це те саме, аби я пані Конечну або Олексія Брика, з надуманих і ніяк не обґрунтованих причин, попросив би вилучити із крамниць їхні книжки, які розпродаються нарозхват. Або б ще й наполягав спалити їх… Як би вони до того поставилися? Чи сприймали б те за бесіду при здоровому глузді?

Але тут справа набагато глибша, аніж на загал здається. Тут справа не в петиції, підписаній письменниками, так би мовити, групою товаришів. Тут справа в одному письменникові, який має вплив і здатність колотити тією групою і навіть на чолі з головою НСПУ Чернігівщини. І прізвище того письменника – Дмитро Іванов.

Це ж треба, Україною ще витає дух Небесної сотні, ще на Хрещатику запах згарища не вивітрився, війна в Криму, на наших кордонах -- і неподалік Сеньківки також -- російські танки жерла гармат на нас направляють, а чернігівським письменникам найбільше болить -- річної давнини стаття про Іванова, де його ліричний герой загубився колись в Мавзолеї. Більшої проблеми чернігівським письменникам, аніж Іванов із його мавзолеями, в цей час нема! Недарма колись Ліна Костенко назвала цю спілку -- спілкою письменницьких інвалідів, натякаючи на творчість та мораль, та й вийшла з їхніх членів. Але членів, бачимо, лишилося багато.

Я не член цієї спілки, і не маю ані права, ні бажання чогось радити. Я тільки скажу вголос, що пані Конечній і всім тим письменникам-підписантам варто бути обачнішими та притомнішими, коли їх закликають «кидатися на амбразуру» або захищати своїми мужніми тілами того, на кого падає пам’ятник Леніна…

Та й врешті, якщо ви такі затяті захисники, якщо так обстоюєте «людську гідність» члена НСПУ Іванова, то поясніть: чим згадувана вами стаття принижує пана Дмитра і що там «недостовірного»? Ми залюбки і без купюр усе те надрукуємо на «Хвилі».

Зрештою, покличте на той свій письменницький збір, на те ваше «бюро», чи як там воно у вас зветься, «розкольника» Мусієнка, такого ж як і ви, письменника, члена вашої спілки, «розіпніть» його, навчіть, як правильно писати, кого критикувати, а кого не можна… Це ваші внутрішні письменницькі проблеми, які більшості людей між тим, а особливо у цей час, і не цікаві, і не потрібні.

Пишіть краще книжки. Не видавайте, а пишіть. Почуйте різницю! Бо тих, що видають – багато, а тих, що справді пишуть – вдень зі свічкою не знайдеш. А в чернігівських книжкових крамницях – особливо.

Леонід Ісаченко для «ХД»Хвиля Десни


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:НСПУ, агенти КГБ, шевченківські лауреати, Дмитро ІВАНОВ


Читайте також



Коментарі (1)
avatar
1
Дуже точно підмічено: падіння Лєніна викликало резонанс у багатьох, помішаних на Лєніні, на СРСРі, на КГБ...
avatar