Забутому землякові відкриють пам'ятник
19 квітня на столичному Лук’янівському цвинтарі вшанують очільника Українського далекосхідного секретаріату Юрія Глушка-“Мови”. Урочистості розпочнуться о 13:00 з освячення нового пам’ятника, виготовленого та встановленого коштом жертводавців благодійної ініціативи «Героїка». Про життя будівничого української державності на Далекому Сході розкажуть нащадки Юрія Глушка, які проживають у м.Києві. На спомин про борців за незалежність Зеленого Клину звучатимуть пісні у виконанні бандуриста Дениса Сагірова
Юрй Глушко родом з Нової Басані, що тепер належить до Бобровицького району Чернігівщини.
Українська Вікіпедія повідомляє про нього так: 19 березня 1918 року його обрано головою Ради владивостоцької «Просвіти», він працює як член її шкільної, видавничої, лекційної та музичної комісій. Незабаром він стає головою Владивостоцької Української Окружної Ради, а трохи пізніше його було обрано головою 3-го Українського Далекосхідного з'їзду, що відбувся у Хабаровську 7-12 квітня 1918 р. Цей з'їзд звернувся до українського уряду з проханням вимагати від уряду РРФСР визнання Зеленого Клину частиною України на підставі принципу самовизначення народу, який складав там переважну більшість населення. Згодом ініціює 4-ий (Надзвичайний) Український Далекосхідний з'їзд, який відбувався у Владивостоці з 25 жовтня до 1 листопада 1918 р., на якому обраний головою Українського Далекосхідного Секретаріату.
Під його проводом навесні 1919 року у Владивостоці створюється 1-й Ново-Запорізький курінь вільного козацтва.
20 червня 1919 року заарештований колчаківською владою за активну українську діяльність. Не маючи звинувачень проти голови Українського секретаріату, керівник колчаківської адміністрації генерал Розанов наказав заслати його на Камчатку. Однак перед самим засланням помирає син Юрко, i Ю. Глушка випускають для похорону. Після цього він переховувався аж до антиколчаківського перевороту, що стався у Владивостоці 31 січня 1920 року.
Вдруге заарештовано разом з групою провідних діячів та активістів українського руху 5 листопада 1922 року після захоплення Владивостока більшовиками. Заарештованих перевезено до столиці Далекосхідної республіки м. Чита, де вони рік перебували у в’язниці. Один з понад двохсот обвинувачених на Читинському процесі, на якому засуджений 13 січня 1924 року до 3 років позбавлення волі за антирадянську діяльність та «намагання відірвати Далекий Схід від РСФРР і злучити з Японією».
Після ув'язнення працював майстром на будівництві шляхів в Читинський області, начальником пошукової партії в Таджикистанi.
1930 року нелегально повернувся в Україну, у Київ (ймовірно, не під своїм прізвищем), де навчався на Київських інженерних курсах Харківського автошляхового інституту, здобув фах інженера-будівельника шляхів. В 1939-1941 роках був на різних інженерних посадах в будівельних організаціях.
Восени 1941 року брав участь в роботі українського уряду в Києві, після арешту якого залишився без засобів до існування в окупованому німцями місті.
Помер восени 1942 року не так від старості, як від голоду. Похований на Лук'янівському цвинтарі.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |