Забудьмо про "адвоката" України
Забудьмо про безкорисливого друга Польщу. І досить лякати її Росією, вона того не боїться
Сьогодні президент Польщі Анджей Дуда заявив, що підпише зміни до закону про Інститут національної пам'яті Польщі (“IPN” у польській абревіатурі), які викликали таке відверте невдоволення в Україні та Ізраїлі, а також стурбованість США та Євросоюзу. Він визнав за потрібне перед цим звернутися до громадськості з певними поясненнями.
По-перше, президент нагадав, що зміни до закону виникли не зненацька, вони давно обговорювалися і в Польщі, і з представниками інших держав, у тому числі Ізраїлю, і як наслідок: “Існувало прохання, щоб правила не стосувалися художньої та наукової діяльності, і такий виняток було зроблено”.
По-друге, наголосив, що відправить закон із змінами на розгляд Конституційного Трибуналу з проханням чіткіше визначити, які саме діяння підпадають під дію закону, за які каратимуть адміністративним штрафом, а за які — кримінальним переслідуванням з можливим ув'язненням до трьох років.
По-третє, президент Польщі нічого не сказав про претензії України. А вони, нагадаємо, полягають у тому, що поляки поставили в один негативний ряд злочини періоду Другої світової війни німецької держави і російської держави (СРСР), а також “українських націоналістів” у період 1925-1950 років. Націоналісти польські, як і польська держава (ні до, ні після Другої світової), вважають сучасні поляки, жодних злочинів не вчиняли.
Знову перед нами вже, на жаль, давнє питання: як відповісти на чергові кроки Польщі, які зачіпають наші українські інтереси?
Потяг польського націоналізму, наростивши вагу ефективною економічною політикою за останні два десятиліття (у тому числі за рахунок використання дешевої робочої сили з України), набрав швидкість, і раптом його вже не зупинити. Само по собі це не є добре і не є погано. Націоналізм у найзагальнішому визначенні — це всього лише певна ідеологія з цілком благородними цілями, а ось практика її застосування у житті може набувати, залежно від дій конкретних людей, об'єднаних у державні чи недержавні організації, найрізноманітніших форм — і добрих, і поганих, і просто злочинних. Нам, Україні, зараз очевидно, що, образно кажучи, польський націоналізм вирішив, що може поживитися націоналізмом українським. Нам це не може подобатися, тому ми проти і ми протестуємо.
Вишукуючи нині ефективну відповідь на дії Польщі, мусимо спочатку зробити правильні висновки. Їх можна, і навіть треба, не фіксувати формально, але зробити — треба.
По-перше, забудьмо про Польщу як безкорисливого “адвоката України”. Це вже міф. Важко з цим змиритися, але така правда: державна зовнішня політика Польщі містить цілком виразний антиукраїнський аспект, причому формалізований у тексті закону. Тут варто навести репліку Володимира В'ятровича у Facebook на звернення Дуди: “Стратегічне партнерство? Президент Польщі підписав новий закон про IPN. Звернення МЗС, парламенту та Президента України проігноровані. У виступі Анджея Дуди, під час якого обґрунтовував своє рішення, про Україну та українців - жодного слова”. Мета, заради якої поляки вдалися до цього антиукраїнства, - окрема тема, яку слід ретельно досліджувати і українській державі, і українській громаді.
По-друге, перестаньмо лякати Польщу тим, що Росія... і далі до прогнозів нового поділу Польщі. А також соромити її тим, що ми, мовляв, на Донбасі захищаємо і Польщу також. Сучасна Польща, відколи стала членом НАТО, Росії не боїться, а тим більше — коли на її території з'явилися американські війська. Поляки грають (чи намагаються грати) у велику геополітику, де роблять головну ставку на міцний союз (у тому числі і насамперед — військовий) зі США. У цих іграх Україна для Польщі — максимум молодший партнер, ресурсна база (насамперед — робоча сила), а Росія — ворог, захист проти якого слід шукати в союзі зі США та НАТО, а не з Україною.
По-третє, в антиукраїнських діях Польщі вплив Росії має лише допоміжне значення. “Корінь зла” (з нашої точки зору) — слід шукати у Варшаві, а не в Москві.
По-четверте, ефективна відповідь на польську політику лежить не в площині заяв, дипломатичних демаршів чи, навіть, у дзеркальних кроках - приміром, на законодавчому рівні оголосити злочинними дії польських націоналістів (Армія Крайова) чи польської держави (операція “Вісла”). (У цьому сенсі заява, ухвалена сьогодні Верховною Радою, є лише формальністю, яку ми мали виконати, аби офіційно продемонструвати свою негативну оцінку дій Польщі.) Усім цим згаданий польський потяг навіть не пригальмувати. Мрії і плани Польщі поживитися за наш рахунок може зруйнувати лише сильна українська держава — сильна економічно, соціально, політично, військово. Тобто (“знов за рибу гроші”), наша єдино можлива адекватна відповідь польським, угорським, російським чи будь-яким іншим недоброзичливцям — швидкі, кардинальні, якісно зроблені політичні та соціально-економічні реформи, знищення корупції, зміна політичної системи, верховенство права — все, як пишуть у підручниках з історії вдалих та невдалих реформ у світі.
Юрій САНДУЛ, Київ
Укрінформ
Сьогодні президент Польщі Анджей Дуда заявив, що підпише зміни до закону про Інститут національної пам'яті Польщі (“IPN” у польській абревіатурі), які викликали таке відверте невдоволення в Україні та Ізраїлі, а також стурбованість США та Євросоюзу. Він визнав за потрібне перед цим звернутися до громадськості з певними поясненнями.
По-перше, президент нагадав, що зміни до закону виникли не зненацька, вони давно обговорювалися і в Польщі, і з представниками інших держав, у тому числі Ізраїлю, і як наслідок: “Існувало прохання, щоб правила не стосувалися художньої та наукової діяльності, і такий виняток було зроблено”.
По-друге, наголосив, що відправить закон із змінами на розгляд Конституційного Трибуналу з проханням чіткіше визначити, які саме діяння підпадають під дію закону, за які каратимуть адміністративним штрафом, а за які — кримінальним переслідуванням з можливим ув'язненням до трьох років.
По-третє, президент Польщі нічого не сказав про претензії України. А вони, нагадаємо, полягають у тому, що поляки поставили в один негативний ряд злочини періоду Другої світової війни німецької держави і російської держави (СРСР), а також “українських націоналістів” у період 1925-1950 років. Націоналісти польські, як і польська держава (ні до, ні після Другої світової), вважають сучасні поляки, жодних злочинів не вчиняли.
Знову перед нами вже, на жаль, давнє питання: як відповісти на чергові кроки Польщі, які зачіпають наші українські інтереси?
Потяг польського націоналізму, наростивши вагу ефективною економічною політикою за останні два десятиліття (у тому числі за рахунок використання дешевої робочої сили з України), набрав швидкість, і раптом його вже не зупинити. Само по собі це не є добре і не є погано. Націоналізм у найзагальнішому визначенні — це всього лише певна ідеологія з цілком благородними цілями, а ось практика її застосування у житті може набувати, залежно від дій конкретних людей, об'єднаних у державні чи недержавні організації, найрізноманітніших форм — і добрих, і поганих, і просто злочинних. Нам, Україні, зараз очевидно, що, образно кажучи, польський націоналізм вирішив, що може поживитися націоналізмом українським. Нам це не може подобатися, тому ми проти і ми протестуємо.
Вишукуючи нині ефективну відповідь на дії Польщі, мусимо спочатку зробити правильні висновки. Їх можна, і навіть треба, не фіксувати формально, але зробити — треба.
По-перше, забудьмо про Польщу як безкорисливого “адвоката України”. Це вже міф. Важко з цим змиритися, але така правда: державна зовнішня політика Польщі містить цілком виразний антиукраїнський аспект, причому формалізований у тексті закону. Тут варто навести репліку Володимира В'ятровича у Facebook на звернення Дуди: “Стратегічне партнерство? Президент Польщі підписав новий закон про IPN. Звернення МЗС, парламенту та Президента України проігноровані. У виступі Анджея Дуди, під час якого обґрунтовував своє рішення, про Україну та українців - жодного слова”. Мета, заради якої поляки вдалися до цього антиукраїнства, - окрема тема, яку слід ретельно досліджувати і українській державі, і українській громаді.
По-друге, перестаньмо лякати Польщу тим, що Росія... і далі до прогнозів нового поділу Польщі. А також соромити її тим, що ми, мовляв, на Донбасі захищаємо і Польщу також. Сучасна Польща, відколи стала членом НАТО, Росії не боїться, а тим більше — коли на її території з'явилися американські війська. Поляки грають (чи намагаються грати) у велику геополітику, де роблять головну ставку на міцний союз (у тому числі і насамперед — військовий) зі США. У цих іграх Україна для Польщі — максимум молодший партнер, ресурсна база (насамперед — робоча сила), а Росія — ворог, захист проти якого слід шукати в союзі зі США та НАТО, а не з Україною.
По-третє, в антиукраїнських діях Польщі вплив Росії має лише допоміжне значення. “Корінь зла” (з нашої точки зору) — слід шукати у Варшаві, а не в Москві.
По-четверте, ефективна відповідь на польську політику лежить не в площині заяв, дипломатичних демаршів чи, навіть, у дзеркальних кроках - приміром, на законодавчому рівні оголосити злочинними дії польських націоналістів (Армія Крайова) чи польської держави (операція “Вісла”). (У цьому сенсі заява, ухвалена сьогодні Верховною Радою, є лише формальністю, яку ми мали виконати, аби офіційно продемонструвати свою негативну оцінку дій Польщі.) Усім цим згаданий польський потяг навіть не пригальмувати. Мрії і плани Польщі поживитися за наш рахунок може зруйнувати лише сильна українська держава — сильна економічно, соціально, політично, військово. Тобто (“знов за рибу гроші”), наша єдино можлива адекватна відповідь польським, угорським, російським чи будь-яким іншим недоброзичливцям — швидкі, кардинальні, якісно зроблені політичні та соціально-економічні реформи, знищення корупції, зміна політичної системи, верховенство права — все, як пишуть у підручниках з історії вдалих та невдалих реформ у світі.
Юрій САНДУЛ, Київ
Укрінформ
| Читайте також |
| Коментарі (2) |
|
| |
0
