Вранці і ввечері

Сидимо при лампі біля жбану вина, яке Федорцьо називає «з няньового корча». Проти вогню грані на склянках мерехтять рубіном. Після другого келиха зважуюся запитати:

«Ось ви дзвоните в церкві щодня двічі: вранці і ввечері. І мелодика дзвону кожного разу однаково сумна. Вранці і ввечері. Чи, може, мені так здається…»

Федорцьо підносить склянку і уважно дивиться на вино. А може, дивиться крізь трунок на мене. Чи на щось інше.
«Ніт, тобі не здається. Якщо се відчуваєш і запитав про се, то я тобі відповім. Уранці я дзвоню за вчорашнім днем, а ввечері – за днем, що минає. На дзвонах спочиває тінь смерти, почув я колись від одного старого монаха».

«Сумна музика ваших днів», – мовлю я задумливо.

«Ніт, смуток лишається у дзвіниці. А я вирушаю в село або в сад, або в поле, або в ліс… І наслухаю спів пташок, взивання худоби, гомін із дворів, дитячий сміх, дзюркіт поточини, шелест листя… Я йду боком життя, розумієш? І ся музика весела. І дні мої радісні… Тому за се я і вип’ю, і тебе припрошу. Бо у вині та ж музика, що тихо веселить наше серце…»

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ
Із нової книги - "Федорцьо, приятель сердечний".