Вишнево-яблуневий рай залишився у піснях
За 30 років площі садів і ягідників на Чернігівщині скоротилися в 35 разів.
Ті, хто міг би плекати сади, виїжджають на заробітки
За 30 років площі садів і ягідників на Чернігівщині скоротилися в 35 разів! Лише з 2014 року в області почалося зростання плодоягідних насаджень і нині вони займають 3,7 тисячі гектарів. Це становить лише 0,7 відсотка загальнодержавної цифри, і практично 90 відсотків плодів та ягід вирощують не в сільськогосподарських підприємствах області, а у приватних господарствах.
Проте загалом сільське населення Чернігівщини, як зачароване, стоїть, скрючене, буквою зю над картопляними своїми городами та під час навали колорадських жуків бродить зеленими нивами як космонавти з балонами отрути. Труячи і жуків, і себе... А яблука, груші йдуть купувати до магазину, якщо там є що купувати. І, можливо, з липкою з Польщі чи Єгипту.
Агов, де ж той вишнево-яблуневий оспіваний поетами край? Пригадую, мене ще за Союзу дивувало, як сільські люди їхали в місто за яблуками. Знаючи історію, зрозумів причину — ці люди ще пам’ятали часи Сталіна—Малєнкова, коли за кожне фруктове дерево і навіть кущ смородини доводилося платити податок. Закони ті відпали, а страх та звичка лишилися. Бракувало й місця для власного саду, якщо земля була обрізана колгоспами по саму призьбу — скажімо, вчителі та лікарі мали всього по 25 соток присадибної ділянки. Куди вже тут до саду?!
Але ж минуло стільки часу і незалежна Україна навіть частково компенсує фермерам вартість саджанців. Проте переорієнтування з традиційної для краю картоплі на сади і ягідники йде важко. Причин кілька — хоча б та, що картопля дає віддачу того самого року, а яблуневий сад — хіба на третій-четвертий рік. Проте ягідники дають заробіток уже наступного року.
«Ягідники — це швидке створення високооплачуваних робочих місць. А картопля сьогодні — збиткова», — переконаний директор фермерського господарства «Ніжинагроінвест» Андрій Білий. Ба, більше — на його переконання, українці даремно їдуть заробляти на ягодах у Польщу, адже в їхньому господарстві можна отримати навіть більше. Андрій Білий каже: «У Польщі треба працювати з 6-ї ранку і до 9-ї вечора. І норма там — 80 кілограмів щодня. А ми платили по 7 гривень за кілограм і були такі, що після 15-ї години вже працювати не хотіли».
Про проблеми з якісною робочою силою говорить і заступник директора з технічних питань фермерського господарства «Напорівське» Сергій Холодний. Знаю ситуацію з особистого спілкування в Лукашівці під Черніговом, де й розташоване це фермерське господарство — його засновнику Григорію Ткаченку доводиться не тільки розв’язувати фінансові, технічні, агрономічні та інші господарські проблеми, а й... виховувати п’яниць. Совістить, гроші жінкам віддає, а не їм для пропою, звільняє і знов бере на роботу — а як діяти, коли в Лукашівці, де ніколи не було сільради і окремого колгоспу, саме два фермери опинилися в ролі і влади, і вихователів, і ремонтників. Вони й клубом займаються, і церквою, і дорогами. А людей багато нема — доводиться працювати з тими, що лишилися...
Певно, цей загальний рівень падіння на селі позначився і на молодих фермерах — так, на відшкодування державою вартості садивного матеріалу заяви подали лише три господарства області. Проте 2017 року таку заявку подавало лише одне господарство — ТОВ «Аграрна компанія «Еко-Парк» з Бобровиці. 2018 року — уже два: згадане та «Ніжинагроінвест». Цього року до них додалося і ТОВ «Чернігівський горіх». Вони закладають молоді сади.
Директор департаменту агропромислового розвитку Чернігівської ОДА Юрій Ткалич переконує, що ягідництво і взагалі садівництво — це вигідна, нішева справа, ніким майже не зайнята. Як ось з горіхами, що вперше на Чернігівщині так масово взялося вирощувати одне підприємство. Директор департаменту пророкує їм успіх. Проте, певно, і самому департаменту треба бути більше менеджерами, щоб достукатися до фермерів-садівників. Щоб вони знали: державна підтримка є — бери саджанці й отримуй компенсацію. Адже навіть тим трьом господарствам, що вже подавали заявки, відшкодовано 5,6 мільйона гривень вартості садивного матеріалу.
Ягоди і фрукти стають економічно вигідними. Ось і господарство «Напорівське», яке традиційно займалося кукурудзою, соняшником, пшеницею, уже другий рік розробляє і ягідні плантації. Сергій Холодний бачить перспективу розвитку саме для «свіжого ринку» — сьогодні зібрали і сьогодні продали. Благо, Лукашівка близько від Чернігова та й до Києва недалеко. Проте ніжинці пішли далі — холодильні установки дають їм можливість торгувати довше.
Зрештою, кожна сім’я має один-два гектари для власного ягідника і саду. Це, звісно, якщо не віддавати свій пай в оренду за кілька мішків зерна. Інша річ, що не скрізь є родини, фізично спроможні займатися тим садом... Проте переорієнтація навіть однієї-двох сімей у кожному селі з картоплі на ягоди чи яблука/груші різко змінить і ринок садовини, і природу навколишню. Тож, скажімо, «Ніжинагроінвест» спільно з Ніжинським аграрним інститутом заклали 2,5 гектара малини і майже гектар полуниці — щоб і навчати студентів, і їх самих по-доброму провокувати на цей потрібний і вигідний «фронт робіт». За яким — і достаток, і урожай!
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
Ті, хто міг би плекати сади, виїжджають на заробітки
За 30 років площі садів і ягідників на Чернігівщині скоротилися в 35 разів! Лише з 2014 року в області почалося зростання плодоягідних насаджень і нині вони займають 3,7 тисячі гектарів. Це становить лише 0,7 відсотка загальнодержавної цифри, і практично 90 відсотків плодів та ягід вирощують не в сільськогосподарських підприємствах області, а у приватних господарствах.
Проте загалом сільське населення Чернігівщини, як зачароване, стоїть, скрючене, буквою зю над картопляними своїми городами та під час навали колорадських жуків бродить зеленими нивами як космонавти з балонами отрути. Труячи і жуків, і себе... А яблука, груші йдуть купувати до магазину, якщо там є що купувати. І, можливо, з липкою з Польщі чи Єгипту.
Агов, де ж той вишнево-яблуневий оспіваний поетами край? Пригадую, мене ще за Союзу дивувало, як сільські люди їхали в місто за яблуками. Знаючи історію, зрозумів причину — ці люди ще пам’ятали часи Сталіна—Малєнкова, коли за кожне фруктове дерево і навіть кущ смородини доводилося платити податок. Закони ті відпали, а страх та звичка лишилися. Бракувало й місця для власного саду, якщо земля була обрізана колгоспами по саму призьбу — скажімо, вчителі та лікарі мали всього по 25 соток присадибної ділянки. Куди вже тут до саду?!
Але ж минуло стільки часу і незалежна Україна навіть частково компенсує фермерам вартість саджанців. Проте переорієнтування з традиційної для краю картоплі на сади і ягідники йде важко. Причин кілька — хоча б та, що картопля дає віддачу того самого року, а яблуневий сад — хіба на третій-четвертий рік. Проте ягідники дають заробіток уже наступного року.
«Ягідники — це швидке створення високооплачуваних робочих місць. А картопля сьогодні — збиткова», — переконаний директор фермерського господарства «Ніжинагроінвест» Андрій Білий. Ба, більше — на його переконання, українці даремно їдуть заробляти на ягодах у Польщу, адже в їхньому господарстві можна отримати навіть більше. Андрій Білий каже: «У Польщі треба працювати з 6-ї ранку і до 9-ї вечора. І норма там — 80 кілограмів щодня. А ми платили по 7 гривень за кілограм і були такі, що після 15-ї години вже працювати не хотіли».
Про проблеми з якісною робочою силою говорить і заступник директора з технічних питань фермерського господарства «Напорівське» Сергій Холодний. Знаю ситуацію з особистого спілкування в Лукашівці під Черніговом, де й розташоване це фермерське господарство — його засновнику Григорію Ткаченку доводиться не тільки розв’язувати фінансові, технічні, агрономічні та інші господарські проблеми, а й... виховувати п’яниць. Совістить, гроші жінкам віддає, а не їм для пропою, звільняє і знов бере на роботу — а як діяти, коли в Лукашівці, де ніколи не було сільради і окремого колгоспу, саме два фермери опинилися в ролі і влади, і вихователів, і ремонтників. Вони й клубом займаються, і церквою, і дорогами. А людей багато нема — доводиться працювати з тими, що лишилися...
Певно, цей загальний рівень падіння на селі позначився і на молодих фермерах — так, на відшкодування державою вартості садивного матеріалу заяви подали лише три господарства області. Проте 2017 року таку заявку подавало лише одне господарство — ТОВ «Аграрна компанія «Еко-Парк» з Бобровиці. 2018 року — уже два: згадане та «Ніжинагроінвест». Цього року до них додалося і ТОВ «Чернігівський горіх». Вони закладають молоді сади.
Директор департаменту агропромислового розвитку Чернігівської ОДА Юрій Ткалич переконує, що ягідництво і взагалі садівництво — це вигідна, нішева справа, ніким майже не зайнята. Як ось з горіхами, що вперше на Чернігівщині так масово взялося вирощувати одне підприємство. Директор департаменту пророкує їм успіх. Проте, певно, і самому департаменту треба бути більше менеджерами, щоб достукатися до фермерів-садівників. Щоб вони знали: державна підтримка є — бери саджанці й отримуй компенсацію. Адже навіть тим трьом господарствам, що вже подавали заявки, відшкодовано 5,6 мільйона гривень вартості садивного матеріалу.
Ягоди і фрукти стають економічно вигідними. Ось і господарство «Напорівське», яке традиційно займалося кукурудзою, соняшником, пшеницею, уже другий рік розробляє і ягідні плантації. Сергій Холодний бачить перспективу розвитку саме для «свіжого ринку» — сьогодні зібрали і сьогодні продали. Благо, Лукашівка близько від Чернігова та й до Києва недалеко. Проте ніжинці пішли далі — холодильні установки дають їм можливість торгувати довше.
Зрештою, кожна сім’я має один-два гектари для власного ягідника і саду. Це, звісно, якщо не віддавати свій пай в оренду за кілька мішків зерна. Інша річ, що не скрізь є родини, фізично спроможні займатися тим садом... Проте переорієнтація навіть однієї-двох сімей у кожному селі з картоплі на ягоди чи яблука/груші різко змінить і ринок садовини, і природу навколишню. Тож, скажімо, «Ніжинагроінвест» спільно з Ніжинським аграрним інститутом заклали 2,5 гектара малини і майже гектар полуниці — щоб і навчати студентів, і їх самих по-доброму провокувати на цей потрібний і вигідний «фронт робіт». За яким — і достаток, і урожай!
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |