Випадок у таксі

Женуся у справах, викликала таксі. Сідаю. - Доброго дня! - Здравствуйтє, - каже таксист. – На Нєкрасовскую? - Так. А ви переселенець? - Нєт, а пачєму ви рєшілі? - Ну я до вас українською, а ви мені російською, я й подумала, що ви з Луганська чи Донецька. Всю дорогу мовчали. Я на задньому сидінні клацала в ноубуці, водій слухав музику. - Прієхалі, - озирається до мене водій. - Знову ви до мене російською! - Та якою ж мені з вами ще говорити?! – вигукує водій і українська в нього звучить абсолютно природньо. - О, о, продовжуйте, будь ласка, - усміхаюся йому. – У вас гарно виходить! - З вас 100 гривень, - каже мені водій. Даю йому гроші, питаю: - А чому ви українською не розмовляєте? - Та якось не знаю, - стенає плечима. – Ми ж он в Європу йдемо, там взагалі це неважливо. - А ви в Європі бували? – питаю. - Ні. - Я вам дуже щиро бажаю розбагатіти і поїхати, подивитися світ. Я колись думала так, як ви. Нас так учили, раз демократія - то це свобода. Кожен розмовляє, як хоче. То я Вам скажу, коли я попала в інші країни – це був мовний шок. Я зробила відкриття, що кожна країна дуже береже свою мову. Всі країни прибрали візуальні кордони, їдеш трасою і не розумієш, в якій ти країні, не видно межі, поки не побачиш вивіски і не почуєш розмову людей. Тоді стає все на свої місця. Чітко розумієш в якій ти країні, з мови людей, з написів. Мова – це єдиний маркер, який усіх тепер розрізняє, і його країни стали особливо підкреслювати, максимально прибираючи мішанину з мов. - Гм. Цікаво. Гарного вам дня. - І Вам щасти. Лариса НІЦОЙ