Вінтажна каблучка
Знаєте, що мене сьогодні просто порвало на частини? І досі не відпускає.
У мене є вінтажна старовинна каблучка. Я її придбала в одній з лавок Верони. Каблучка дійсно дуже гарна і привертає увагу. Одразу видно, що ця « вєщь» старовинна і зі своєю історією.
І ось сьогодні по відеозв'язку ми спілкувались з моєю подругою з Іспанії. Корінна іспанка. Вона помітила цю каблучку і ненароком запитала, чи бува це не сімейна реліквія, яка дісталась мені, скажімо, від прабабусі.
І тут я усвідомлюю. Ні, майже ні в кого з українців немає сімейних реліквій, які би передавались поколіннями. І це не від того, що ми мали « ніщіх» предків.
Кожне наше покоління намагались знищити, а майно відбирали. Розкуркулити, колективізувати, вислати «піднімати цілину», на лісоповал до Сибіру, в степи Казахстану, в Магадан… така була реальність по відношенню до українців.
Кожне. Наше. Покоління. Винищували.
Після Голодомору моя бабця не мала, що передати нащадкам: ані землі, ані сімейних реліквій. Нічого, що уособлювало би собою українську автентичну культуру чи традицію. Весь її спадок для нас: лише пам'ять і болючі голодні спогади. І застереження: вони намагатимуться повторити це знову і знову.
Мене просто порвало на частини це таке просте і наївне питання: "а чому немає сімейних реліквій? От в сім'ї моєї подруги є прикраси, яким уже понад сто років, а у моїй не має.
Люба моя, от як тобі пояснити просту і водночас важку річ: коли твоя прабабуся з Іспанії жила в маєтку під Барселоною, який дістався їй від батьків, моя бабця в цей час у 33 році ще юнкою втратила вже все і жила зі своїми батьками в землянці. Розумієш, наскільки різний у нас спадок і наскільки різні "сімейні реліквії"?
Знаєш, у нас особлива реліквія: генна пам'ять. Як нас було нищено, як нас намагалися перетворити на жменьку манкуртів, які нічого не пам'ятають, але...
Варто було початися війні і невідомо звідки з'явилася генна пам'ять. Ми підсвідомо знаємо, як себе поводити, як гуртуватися. Звісно, круто мати у скарбничці перстеник, якому триста років, але значно крутіше мати - генну пам'ять цілого народу, якій тисяча літ.
А «сімейні реліквії» у мене є, тільки це - ікони, рушники і вишиванки, які трепетно передались мені з бабціних схованок. А ще, "Кобзар" і хустина….
Олена ЯРОЩУК
У мене є вінтажна старовинна каблучка. Я її придбала в одній з лавок Верони. Каблучка дійсно дуже гарна і привертає увагу. Одразу видно, що ця « вєщь» старовинна і зі своєю історією.
І ось сьогодні по відеозв'язку ми спілкувались з моєю подругою з Іспанії. Корінна іспанка. Вона помітила цю каблучку і ненароком запитала, чи бува це не сімейна реліквія, яка дісталась мені, скажімо, від прабабусі.
І тут я усвідомлюю. Ні, майже ні в кого з українців немає сімейних реліквій, які би передавались поколіннями. І це не від того, що ми мали « ніщіх» предків.
Кожне наше покоління намагались знищити, а майно відбирали. Розкуркулити, колективізувати, вислати «піднімати цілину», на лісоповал до Сибіру, в степи Казахстану, в Магадан… така була реальність по відношенню до українців.
Кожне. Наше. Покоління. Винищували.
Після Голодомору моя бабця не мала, що передати нащадкам: ані землі, ані сімейних реліквій. Нічого, що уособлювало би собою українську автентичну культуру чи традицію. Весь її спадок для нас: лише пам'ять і болючі голодні спогади. І застереження: вони намагатимуться повторити це знову і знову.
Мене просто порвало на частини це таке просте і наївне питання: "а чому немає сімейних реліквій? От в сім'ї моєї подруги є прикраси, яким уже понад сто років, а у моїй не має.
Люба моя, от як тобі пояснити просту і водночас важку річ: коли твоя прабабуся з Іспанії жила в маєтку під Барселоною, який дістався їй від батьків, моя бабця в цей час у 33 році ще юнкою втратила вже все і жила зі своїми батьками в землянці. Розумієш, наскільки різний у нас спадок і наскільки різні "сімейні реліквії"?
Знаєш, у нас особлива реліквія: генна пам'ять. Як нас було нищено, як нас намагалися перетворити на жменьку манкуртів, які нічого не пам'ятають, але...
Варто було початися війні і невідомо звідки з'явилася генна пам'ять. Ми підсвідомо знаємо, як себе поводити, як гуртуватися. Звісно, круто мати у скарбничці перстеник, якому триста років, але значно крутіше мати - генну пам'ять цілого народу, якій тисяча літ.
А «сімейні реліквії» у мене є, тільки це - ікони, рушники і вишиванки, які трепетно передались мені з бабціних схованок. А ще, "Кобзар" і хустина….
Олена ЯРОЩУК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |