Він був від нас та не був нашим...

Народився у Полтаві, але писав, що в Петербурзі - так, мовляв, аристократичніше... Мати друкувалася в газеті "Копєйка" і була від роду Суріною, хоча по батькові був українцем - Михайлом Івановичем Зощенком. Українець, що став російським гумористом. Він, власне, продовжив Гоголя і не тільки в гуморі, але й в услуженії імперії. Яка його проковтнула й виплюнула - постановою ЦК ВКП(б) від 14 серпня 1946 року про ленінградські журнали "Звєзда" і "Лєнінград". Виплюнула разом з іще одніє відступницею від вродженого українства - Анною Ахматовою, що зреклася родового прізвища Горенко і взяла татарське по бабусі.

Влучно і коротко охарактеризував Зощенка Евген Маланюк, говорячи про "гумор героя Зощенка (здібність, якої росіяни, як відомо, начисто позбавлені)" і називаючи його виключно - це добре нам знаний "хитрий хохол"...
"Поки він лише "потішав", поки були потрібні совєтській дійсності ці малоросійські анекдоти, цей повів тонкої іронії і гумору явно "південного" походження, - все було гаразд: це була конечна пряна приправа до до щоденної "баланди" совєтського життя, що уможливлювала "жителеві" споживання тої "баланди" (Евген Маланюк. "Вигнання з Петрового парадизу").

Михайло Зощенко після цієї сталінської постанови підробляв шевцем та анонімними перекладами. Визнав: "Сатирик повинен бути морально чистою людиною, а я принижений, як останній сучий син. У мене немає нічого в подальшому. Нічого".

Поховати навіть його не дозволили в Ленінграді - відвезли у Сєстрорєцьк.

...І чогось зовсім не шкода цього відступника від українства.

Василь ЧЕПУРНИЙ