Віковічний дуб біля Болдиної гори

Востаннє лютий на зорі ворожить.
Ще довга ніч і студять холоди.
Тихіше тиші ходить Мати Божа,
Лишає в небі зоряні сліди.

І на землі святково і велично,
Бо вже весна іде до нас здаля.
Либонь, уперше дуб – старий язичник,
На мужніх грудях склав хрестом гілля.

Увірував, весняна буйносила
Трухлявість й втому ізмете із пліч.
А буде міць, то виростуть і крила,
Лише минайся, йди зимова ніч!

І ніч іде. Скрипить стара дорога
Під ваготою гарб, возів, віків.
Іллінська церква – вічне око Бога
І дух святий між тінями хрестів.

Услухайсь лиш – історія озветься
Легендами з кобзарської струни.
О, гетьмане, не край укотре серце,
Прийди, напийсь джерельної весни.

Твоя, Мазепо, царським гнівом доля
Ще буде гнана по шляхах століть.
Та віра – вище, як козацька воля,
Як дуб оцей на правдоньці стоїть.

Востаннє лютий на зорі ворожить.
Ця довга ніч свічею догорить.
Тихіше тиші ходить Мати Божа
Поміж віків на Болдиній горі.

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ
06.02.2022р.