Війна на телеекранах: версія вірнопідданства

Телевізійна спільнота вже традиційно віддає перевагу радянській та російській версіям історичних подій. В цілому на рейтингових телеканалах можна було переглянути 15 кінострічок військової тематики, з яких вісім російського виробництва, п'ять – радянського, одна – українського й одна – американського.

Якщо наш сучасник щось і дізнається про минуле свого народу і державності, то це достеменно невідомий, глибоко індивідуальний, часто ірраціональний шлях. Втім, упевнено можемо стверджувати, що вітчизняне і російське телебачення відіграє на цьому шляху досить важливу роль.

Історію цивілізаційного поступу, рідної землі, свого народу і роду нині важко та й даремно нав'язувати. Зате її легко полюбити - через якісний медіапродукт, хороший художній фільм, цікаву телепередачу, інтерактивний телевізійний міст, флешмоб тощо.

Цього року Український інститут національної пам'яті (далі - УІНП) розробив Методичні матеріали до відзначення Дня Перемоги, які підтримав Державний комітет телебачення і радіомовлення України. У документі науковці та експерти України закликають, серед іншого, до зваженого і справедливого зображення Другої світової війни на телеекранах.

Зокрема, запропоновано багатий перелік художніх і документальних фільмів, які відображають тогочасні події. Однак, як показує аналіз телепрограм 09.05.2014 р., візії війни авторитетних українських істориків та провідних телевізійників країни дещо розходяться.

П'ятірка телеканалів, що очолюють рейтинги перегляду, а саме «1+1», «Інтер», СТБ, ICTV, «Україна», вочевидь, досить поверхово сприйняли рекомендації науковців та аналітиків. Про це свідчить, зокрема, телевізійний контент 9 травня в ефірі цих супергравців медіапростору України, як-от добірка демонстрованих художніх фільмів та міні-серіалів, присвячених подіям 1939-1945 рр.

Власне, питання хронологічних рамок війни на телеекранах залишається не розкритим. Адже показані українському глядачеві 09.05.2014 р. кінострічки майже безальтернативно апелюють до дефініції «Велика Вітчизняна війна» і практично не відображають світового виміру трагедії. Це дає відповідь на подив наших інтелектуалів стосовно того, чому пересічний українець досі не знає, коли почалася Друга світова війна.

Нижче читач може познайомитися зі складеною нами інформативною таблицею, метою якої було зібрати фактичний матеріал щодо відображення Другої світової війни на телеекранах країни у День Перемоги.

Схоже, що з п'яти найпопулярніших телеканалів країни лише два частково підтримали тези науковців. Зокрема, до програми 9 травня каналу ICTV увійшли рекомендовані кінострічки «В бой идут одни "старики"» (час показу 22:28 год.), «Листи з Іводзіми» (час показу 02:53 год.), а телеканал «1+1» о 22:10 продемонстрував фільм «Свои».

Характерно, що й цей відносно незначний ефір надано в години, що граничать із традиційним прайм-таймом українців (з 18:30 до 21:30).

Передусім хвилює якість та ідеологічне (а часом і відверто пропагандистське) наповнення кінокартин. Якщо Український інститут національної пам'яті наголошує на необхідності об'єктивного відображення внеску саме українців у розгром нацизму (вояків Червоної армії, Української повстанської армії, етнічних українців у складі інших армій учасників антигітлерівської коаліції), то телевізійна спільнота вже традиційно віддає перевагу радянській та російській версіям історичних подій.

Серед двох десятків фільмів, пропонованих фахівцями-істориками, є найкращі стрічки виробництва різних країн. На практиці ж провідні телеканали презентують українському глядачеві фільми родом із СРСР та РФ, у тому числі російські кінопрем'єри минулого року («Сталінград», «Перекладач»).

Гадаємо, роки виробництва обраних до показу художніх фільмів також свідчать на користь радянського й новоросійського формату інтерпретації історії. В цілому на рейтингових телеканалах можна було переглянути 15 кінострічок військової тематики, з яких вісім російського виробництва (відзняті у 2000-х рр.), п'ять - радянського (відзняті у 1960-70-х рр.), одна - українського (2012 року) й одна - американського (2006 року).

Заради наукового інтересу та для порівняння пропонуємо діаграму, що показує співвідношення національних виробників тих фільмів про війну, що увійшли до рекомендованого науковцями УІНП переліку, але фактично так і не були продемонстровані українцям у День Перемоги.

Втішні новини й для прибічників особливого статусу російської мови в Україні - із 15 обраних телевізійниками фільмів лише один демонструвався українською мовою (перекладений із японської х/ф «Листи з Іводзіми»)...

Любителям картографування пам'ятей варто звернути увагу на географічну прив'язку зображуваних військових подій у пропонованих кінокартинах. Тут практично не показано українських місць трагедії (за винятком т/с «Ангелы войны»), а якщо такі й присутні, то вони глибоко суміщені з радянськими чи російськими (як-от у т/с «Диверсант 2: Конец войны»).

Більшість демонстрованих фільмів позиціонуються як драми, що водночас амбітно претендують на роль історичних, військових, втім далекі від реконструкції реалій війни, амуніції, прийомів чи організації бою. Потужні бюджети сучасних російських кінострічок дозволяють імітувати документальність, залучати захопливі й приємні юнацькому оку екшн-ефекти, що посилює відповідний ідеологічний та пропагандистський вплив.

Слід віддати належне відібраній українськими медійниками тематиці кінопоказів. Третина з них (здебільшого на телеканалах «Інтер» та ICTV) відображали перебіг власне військових подій, тоді як решта демонстрованих фільмів були присвячені людському виміру трагедії, розкриттю характерів та особистих відносин на тлі війни. Дещо умовно й суб'єктивно, все ж вважаємо за необхідне виокремити ключові проблеми, що через художній кінематограф у порядку пріоритетності «промовляли» з українських телеекранів 09.05.2014 р.:
кохання під час війни;
тактика військових операцій;
громадянський обов'язок та героїчний вчинок;
гендерний вимір війни;
воля до життя;
колабораціонізм;
фронтова дружба;
жертовність заради майбутнього;
війна у сімейній хроніці;
світоглядні розбіжності на війні.

Відповідні кінопокази перегукуються із побажаннями експертів висвітлювати на телеекранах мікрорівень, суб'єктивні переживання і об'єктивні умови війни, окупації, полону, повоєнного часу тощо.

Водночас провідні телеканали України так і не спробували, й фактично не впоралися із завданням через художній чи документальний фільм зосередитися на європейському вимірі трагедії, а також на історіях українців -учасників війни, не лише вояків, а й тих, хто пережив її в тилу чи на окупованій німцями території. Винятки становили хіба різноформатні короткометражні ролики-розповіді про учасників війни, що зрештою не були спеціально анонсовані, але вмонтовувались у рекламні паузи між основними частинами телепрограми.

Побіжний огляд програми популярних телеканалів України свідчить, що останні продовжують формувати й закріплювати стійкий радянський та російський образ ВВВ (Великої вітчизняної війни), навіть в умовах військової окупації сусіда-агресора.

Серед телевізійних картинок загубилися відвага, честь, першість, драматизм долі українців у Другій світовій війні, їхній внесок у майбутню розбудову західної демократії. Не знайшлося ефірного часу й для документальних кінострічок про війну. Зусилля теоретиків, науковців, експертів вкотре були здебільшого ігноровані великими медійниками.

Залишається хіба сподіватися, що широка аудиторія українців 9 травня, у свою чергу, проігнорувала тиражовані телеверсії минулого, віддаючи перевагу родинним спогадам про війну.

Джерело: Телекритика / Ольга Волянюк, кандидат політичних наук, м.н.с. Українського інституту національної пам’яті, доцент кафедри політичних наук Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова