Від смерті до кохання один крок, або «Справа Красножона»

Торік побачила світ книга «Ось такі були «Справи» нашого читача Євгена Підгорного, історика, нині мешканця німецького міста Аахен, у якій автор розповідає про ті справи, якими він займався, перебуваючи на прокурорських посадах у Чернігівській міській та обласній прокуратурах.
Про деякі з них — повчальні або шокові — ми розповімо (звичайно, зі слів автора).
«Мені доводилося бачити чимало жертв нещасних випадків, у тому числі й тих, хто випав з великої висоти. І живих, і мертвих. Число останніх, на превеликий жаль, було набагато більшим. Бувало, коли падіння навіть із невеличкої висоти призводило до трагедії. Добре пам’ятаю випадок, що трапився на території, котра прилягає до мікрорайону «посьолок ТЕЦ», коли загинув чоловік, який випав з вікна 2-го поверху.
Посварившись із дружиною, в котрій я ледве впізнав колишню красуню з попереднього випуску нашої школи, чоловік пригрозив, що кинеться вниз. Жінка не сприйняла цього серйозно. Ось він їй і довів, що не жартує, а є серйозним та принциповим чоловіком.
Але були й інші — благополучніші — приклади. Увечері березневого дня 1971 року мешканець Чернігова Іван Красножон познайомився з гарною дівчиною Валентиною Черновою і зачарував красуню настільки, що зумів запросити її до своєї кімнати на 4-му поверсі гуртожитку на вулиці Рокоссовського, яка тільки починала забудовуватися. Привід був звичайний — послухати музику й подивитися фотографії. Тоді у хлопців було прийнято, як нині у старих людей, збирати фотографії та возити їх із собою. Залишившись сам-на-сам, він почав чіплятися до дівчини — ліз цілуватися, повалив на ліжко, бажаючи відчути смак кохання. Але дівчина виявилася «морально стійка», оберігала свою честь.
Відпустивши її, Іван продовжував наполягати на інтимній близькості. Тож, опинившись під настирною атакою, Валентина вирішила схитрувати й попрохала свого надмір швидкого хлопця вийти з кімнати, щоб поправити одяг. Юнак вийшов у коридор, але перед тим грайливо поцікавився, чи не думає мила вистрибнути у вікно, і попередив, що там буде «бо-бо». Мов у воду дивився. Чернова відповіла, що хвилюватися не варто. Вхідні двері він контролював, мов пес у гарного господаря, тож вийти через них дівчина не могла.
Як тільки Іван зачинив за собою двері, дівчина скочила на підвіконня і, вибивши тілом скло, полетіла вниз. Проте Господь вирішив не забирати в дівчини життя — занадто мало пожила. Звичайно, у неї було багато всіляких ушкоджень, навіть перелом тазостегнового суглоба. Судмедексперт кваліфікував їх як тяжкі. Проте лікування йшло успішно, лікарі прогнозували швидке одужання. Молодість вочевидь перемагала. Виписувалася Валя в «задовільному стані».
У лікарню до неї ходили не тільки рідні та я, слідчий. Набагато частіше за нас бував Красножон. Він переконав усіх у щирості свого каяття. Потерпіла не просто просила, 25 квітня вона почала вимагати звільнити його від кримінальної відповідальності, відкликала свою першу заяву, значно пом’якшила початкові показання про ситуацію, що передувала її стрибку, взяла частину вини на себе й навіть запевняла, що вони одружаться.
Чи потрібно було розмахувати Кримінальним кодексом? Хоча який-небудь формаліст міг вчинити й так — застосувати якусь статтю, а інший у суді — винести вирок, призначивши яку-небудь символічну міру покарання. Але я, слава Богу, таким не був, з квітня припинив справу. І не помилився. Через деякий час я зустрів «голубків» на базарі. Разом продавали сметану і щось ще, збираючи гроші на весілля. Відмовитися від подарованої баночки я не зміг…
Не знаю, як склалася в них подальша доля, але хочеться вірити в краще».

Підготував Олександр ЯСЕНЧУК, спеціально для газети "Біла хата"