Весілля, якому не змогла перешкодити війна
45-річний Роман Лукінчук, який родом з Івано-франківщини, у 2014 році відправився в зону АТО захищати Україну. Після чотирьох років перебування на передовій повернувся до цивільного життя, приїхав у Городню й зайнявся таксуванням. Саме тут вони познайомились з Валентиною Ільяс — директоркою місцевого будинку культури.
Валю городнянці знають як незмінну ведучу всіх урочистостей і свят, а ще як людину з життєрадісним «двигунчиком» і невичерпною енергією, яка заряджає оптимізмом і радістю всіх і все, що її оточує. Зустрівшись на життєвому перехресті років зо три тому, пара відчула, як між ними зародилось те почуття, яке поєднує долі в одну. Але до РАЦСу, кажуть, не спішили — обоє з життєвим досвідом, який вимагав зваженості й випробування часом у новому союзі.
Коли рашисти вторглись зі своєю захватницькою місією на Чернігівщину, Валентина й Роман доєднались до волонтерського руху, бо обоє мають активну життєву позицію й сидіти, склавши руки, було для них неприпустимо.
Одразу після звільнення Городнянщини Роман, використовуючи свій бойовий досвід війни на сході, ризикуючи своїм життям, взявся за розмінування найбільш стратегічно важливих місць. Обстеження й знешкодження вибухівки, щедро залишеної ворогом на політруднянському мосту — то саме його робота. Допомагаючи городнянцям в цьому питанні, він вже з першого дня знав, що його єство вимагало іншого — він повинен бути там, де місце справжніх чоловіків, а саме на фронті. Тому пішов у військкомат добровольцем.
Валентина і Роман кажуть, що про те, щоб узаконити своє кохання і створити сім’ю замислювались ще до війни. А військові дії й рішення Романа йти воювати на передову не те щоб його прискорили — просто це стало якось само собою зрозумілим.
—Стало ясно, що ми просто не можемо відпустити одне одного, — посміхається щаслива наречена.
Весілля призначили на 8 жовтня. Але незадовго до омріяної дати Романа повідомили, що якраз тоді відбудеться відправка до місця призначення його частини. Нині він служить у 65-ому батальйоні під Бахмутом, там, де найгарячіше. Під час короткострокової відпустки він приїхав у Городню, щоб нарешті здійснити мрію двох сердець. І 22 жовтня пара таки поєднала свої долі. Друзі й рідні, які приймали участь в урочистій церемонії, переконались, що наші воїни вміють не тільки безстрашно захищати все, дороге серцю, а й палко кохати й навіть майстерно танцювати на власному весіллі.
Медовий місяць для подружжя звузився до рамок короткого тижня. Але ніяка війна, ніякі тривога й страх не можуть стати на заваді справжньому коханню. Бо там, де живе любов, живуть віра і надія. І впевненість у скорій перемозі, яка відкриє дорогу до безмежного і світлого щастя.
Світлана ТОМАШ,
Чернігівська область.
Фото авторки.
Валю городнянці знають як незмінну ведучу всіх урочистостей і свят, а ще як людину з життєрадісним «двигунчиком» і невичерпною енергією, яка заряджає оптимізмом і радістю всіх і все, що її оточує. Зустрівшись на життєвому перехресті років зо три тому, пара відчула, як між ними зародилось те почуття, яке поєднує долі в одну. Але до РАЦСу, кажуть, не спішили — обоє з життєвим досвідом, який вимагав зваженості й випробування часом у новому союзі.
Коли рашисти вторглись зі своєю захватницькою місією на Чернігівщину, Валентина й Роман доєднались до волонтерського руху, бо обоє мають активну життєву позицію й сидіти, склавши руки, було для них неприпустимо.
Одразу після звільнення Городнянщини Роман, використовуючи свій бойовий досвід війни на сході, ризикуючи своїм життям, взявся за розмінування найбільш стратегічно важливих місць. Обстеження й знешкодження вибухівки, щедро залишеної ворогом на політруднянському мосту — то саме його робота. Допомагаючи городнянцям в цьому питанні, він вже з першого дня знав, що його єство вимагало іншого — він повинен бути там, де місце справжніх чоловіків, а саме на фронті. Тому пішов у військкомат добровольцем.
Валентина і Роман кажуть, що про те, щоб узаконити своє кохання і створити сім’ю замислювались ще до війни. А військові дії й рішення Романа йти воювати на передову не те щоб його прискорили — просто це стало якось само собою зрозумілим.
—Стало ясно, що ми просто не можемо відпустити одне одного, — посміхається щаслива наречена.
Весілля призначили на 8 жовтня. Але незадовго до омріяної дати Романа повідомили, що якраз тоді відбудеться відправка до місця призначення його частини. Нині він служить у 65-ому батальйоні під Бахмутом, там, де найгарячіше. Під час короткострокової відпустки він приїхав у Городню, щоб нарешті здійснити мрію двох сердець. І 22 жовтня пара таки поєднала свої долі. Друзі й рідні, які приймали участь в урочистій церемонії, переконались, що наші воїни вміють не тільки безстрашно захищати все, дороге серцю, а й палко кохати й навіть майстерно танцювати на власному весіллі.
Медовий місяць для подружжя звузився до рамок короткого тижня. Але ніяка війна, ніякі тривога й страх не можуть стати на заваді справжньому коханню. Бо там, де живе любов, живуть віра і надія. І впевненість у скорій перемозі, яка відкриє дорогу до безмежного і світлого щастя.
Світлана ТОМАШ,
Чернігівська область.
Фото авторки.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |