Вечір у Києві

Вечір спадає на місто. Сліпий дощ завмер над Дніпром. Хмари в рожевому, ріка, Поділ, мости, дороги – все в рожевому. Момент, коли сонця немає, але його світло ще є, і струменіє звідусіль одночасно – ніжне, як квіти прийдешньої ночі.

***
Зграйка юних людей. Іде, танцює пішохідним мостом, безтурботно, бешкетливо.
Міст бачив тисячі таких зграйок, і я колись бував у такому – чи то блуканні, чи то коханні.
Але нинішня зграйка не така, як завжди. На них – однострій. Один із них – на інвалідному візку, і танцюють вони навколо нього.
Зграйка іде, пританцьовуючи навколо свого друга на візку, котить весело його – точно такими ж рухами, як дітьми катали одне одного на санчатах.
Я думаю – як добре, що я маю право глянути їм у вічі, таємне право дивитися на них без сорому і стиду. Бо я – невидимий, я загинув там само, де загинули їх друзі.

***
Дощ заплющує очі. Київ розпалює нічні вогні – ніжні, як нічні квіти. Срібні сльози падають у Дніпро, і він несе їх в далечінь.

Ігор ЛУЦЕНКО