Важко повірити: померла Ганна Арсенич - Баран

Світлої пам’яті
світлої людини,
бджілки мови –
Арсенич-Баран Ганни Василівни

Зорею у холодні роси,
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…
Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть
і пам'ять не устеле дим.
Так! Першородним було – слово
і першогрішним, і святим…
Ви все життя були готові
край світу слідувать за ним.
Спочиньте з миром, Берегине,
Вам світла пам'ять на землі.
Як важко втратити людину,
коли вернулись журавлі.
(Царство Вам небесне, Ганно Василівно.)

Микола СОБОЛЬ
02.04.21р.

Довідка з Вікіпедії

Ганна Василівна Арсенич-Баран (*26 червня 1970 в селі Нижній Березів Косівського району Івано-Франківської області — померла 1 квітня 2021) — українська письменниця, голова Чернігівської обласної організації НСПУ.

Закінчила філологічний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника.

З 1998 року живе в Чернігові.

Нині є завідувачем кафедри філологічних дисциплін та методики їх викладання Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського, кандидат філологічних наук, доцент.

Заступник голови (з 2011), голова (з 2016) Чернігівської обласної організації НСПУ.

З чоловіком — настоятелем П'ятницької церкви о. Мироном виховують сина Івана.

Є автором:

поетичних збірок «Рушник на калині» (1997), «Музика черемхи» (1998), «Розквітлий глід» (2001), «Тремтять гіацинти» (2003), «Обнадію весною» (2005), "Чарує буйнава весна" (2018)
книжок прози «Під райськими яблучками» (2001), «У понеділок все буде по-іншому» (2003), «Як зійде місяць» (2005), «Солодкі слова» (2010), "Хіба буває багато любови?" (2019)
романів «Тиха вулиця вечірнього міста» (2005), "Радуйся, Невісто неневісная!" (2018), "Муська" (2018).
антології української християнської віршованої молитви "Молитва небо здіймає вгору" (2011)
понад сотні посібників з української мови й літератури
кількох словників.