Варфоломіївська ніч і Голодомор

"Хочеш знати, чому французи настільки тримаються за політкоректність, обговорюючи ісламський інтегризм?" - спитав колега, розливаючи по келихах крижане рожеве вино.

Ми говоримо про виклики модерної журналістики та про безкарність фейкмейкерства у соцмережах, відволікаючись на телерепортаж про звільнення заручників у 10 паризькому окрузі. Найважливіше - ніхто не постраждав. 28-річний мароканець, що в такий несподіваний спосіб вирішив домогтися зустрічі з послом Ірану, - в руках поліції. "Швидше психічно неврівноважений, ніж свідомий терорист", - припускає, в розмові з журналістом BFM.TV міністр внутрішніх справ Франції.

"Отже, чому ми такі обережні в питаннях ісламу? - продовжує розмірковувати вголос колега. - Ми пережили довгі століття релігійних воєн. Це був безкінченний, кривавий жах. Ти знаєш, що це - пост-травматичний синдром, що зафіксувала родинна пам"ять? Порозпитай довкола себе. Кожен перекаже родинні оповідки про те, як різали гугенотів, мстилися католикам і все починалося по новій. Є такий біль, що гніздиться в зовсім віддалених закапелках пам"яті, про нього щодня не думаєш, його не усвідомлюєш, але він є..."

Думаю про Голодомор, про свою нездатність викидати не те що сухий хліб - крихти хліба. Про те, що ми часто пам"ятаємо те, чого не бачили, - якимсь недослідженим наукою способом. "Ніколи знову", - підіймає колега тост, хоча французи не аж так люблять виголошувати тости. Скільки в нашому житті ірраціонального? Який відсоток дій та вчинків керується підсвідомим? Психічні відхилення - хто пояснить радикалізацію очевидно нездорових людей? Індивідуальний терор, про який пише англо-саксонська та мовчить французька преса, - які в нього рушійні сили, ресурс, імпульс та перспективи поширення? Буремна доба, в якій нам випало жити, ставить питання за питанням й не поспішає з відповідями.

Алла ЛАЗАРЄВА