Валентин Гафт вважає, що Варва ...вимерла

Валентин Гафт – людина, яка повністю віддана роботі. Коли актор входить у роль, його краще не відволікати – адже це неабияк дратує.
В Україні Валентин Йосипович буває часто під час гастролей театру. Та й дитинство його пов’язане з цією землею.

-- -- Одна з ваших останніх кіноробіт – містична драма «Тяжіння». Чому погодилися зніматись у такому незвичайному жанрі?
--Я часто відмовляюсь від запропонованих мені ролей. Але цього разу сценарій видався мені цікавим, незвичайним. У ньому присутня красива булгаківська містика, про яку ніколи не можна забувати. Сюжет балансує між фантастикою і реальністю, досліджуючи душу людини.

-- Часто буваєте в Києві?
-- Мені подобається Київ, і я досить добре знаю місто. Вже років 50 із задоволенням їжджу сюди, не лише у період зйомок і гастролей. Київ – місто неймовірної краси, одне з найкращих у світі.
Наймиліший період у житті людини – дитинство, а ваше пов’язане з українськими Прилуками. Пам’ятаєте ті роки?
Такі спогади нікуди не зникають. Коли приїжджаю до України, немов у дитинство повертаюсь. Мої батьки – з українських земель родом. Я сюди їздив, починаючи з 1939 року. Потім, коли почалася Велика Вітчизняна війна, була перерва, але після перемоги над німцями десять років поспіль їздив до бабусі, у село Варва під Прилуками. Там минула вся моя юність.

-- Нині підтримуєте стосунки з колишніми односельцями?
-- На жаль, ні. Але на моїй батьківщині залишилися близькі родичі, хоча багато хто з них виїхав. Дуже хотілося б з’їздити у рідне село, але кажуть, що там тепер страшно – нічого вже не залишилося.

-- У режисерів Юрія Кари і Володимира Бортка ви зіграли всемогутнього Воланда у фільмі «Майстер і Маргарита». Двічі погоджуючись на цю роль, не боялися помсти нечистої сили? Ви не забобонний?

-- Роль аж ніяк не містична – вона чудова! Воланд відвідав країну, де люди нехтують вірою і створили собі ефемерні ідеали. Тому вони приречені на безславний кінець. А Воланд рятує Майстра, допомагає Маргариті – і зрештою забирає їх із собою. Він – посланець Бога. Який він диявол?! Воланд – привабливий, мудрий, дотепний, сильна особистість. Мені він дуже подобається. На жаль, фільм Юрія Кари (1994 р.), як і телесеріал режисера Володимира Бортка (2006 р.), не повністю відповідає безсмертному твору Михайла Булгакова. Але мені завжди хотілося зіграти Воланда: пережити, показати цей неординарний характер.

-- Зі своєю дружиною, актрисою Ольгою Остроумовою, ви разом 18 років. Поєднали свої долі вже у зрілому віці. У таких пар, як правило, міцніші шлюби. У чому секрет?

--Далі рухатися нікуди – пенсія на горизонті. Якщо вам здається, що у мене все благополучно, – хай так і буде. Людина жива, поки їй подобається життя. Треба вміти бачити власну дружину, як уперше. Але це залежить від обох. Життя – непроста штука, і все гладко не може бути.

-- Любите в минуле повертатися, ностальгувати? Чи вважаєте за краще перегортати «прочитані сторінки»?
-- Я навіть не викреслюю з телефонної книжки номерів своїх знайомих, які померли. І речі зберігаю: вони зі мною йдуть життям. Серед них є іграшки, які мені дарували. Люблю Москву. Раніше обожнював нею просто гуляти – де завгодно. Перш за все, у наших Сокольниках, які я обходив уздовж і поперек. Зараз Москва інша зовсім, часи інші, та любов до неї незмінна. Подобається Підмосков’я. Не те, що Одинцово і Рубльовське шосе.

-- Чи вважаєте себе багатою людиною? Матеріальні блага для вас мають значення?
-- Щоб жити, треба заробляти. Знаю, що таке – не мати грошей. За радянських часів знімався одночасно у трьох-чотирьох картинах у головних ролях, і то мені не вистачало на автомобіль «Жигулі». Не хотів би до цього повертатися. Але й мільйонів я також ніколи не прагнув.

За матеріалами сайту http://www.pryluky.com/