В Росії теж починалося весело...
Я знаю, що є купа людей, котрих веселять слова «реванш» і «диктатура». Такі люди стверджують, що це все "фобії порохоботів", які згущають фарби.
В Росії свого часу теж все весело починалось. І прихід до влади після «дряхлых стариков» молодого, спортивного, німецькомовного гебіста сприймався як знак корінної зміни системи. «Хочу ребёнка от Путина!» - волали там і на повному серйозі покладали надії на закомплексовану, з хворобливою уявою та серйозними фобіями людину .
Якщо ви почитаєте коментарі великої кількості фанів нового президента, то там приблизно ті ж самі месиджі, сповнені обожнювання і величезної любові. А любов, як відомо, зла. Вона сліпа і всепрощаюча.
І Росія, яка мала прекрасну публіцистику, товсті літературні журнали, значну кількість інтелектуалів, ліберальний канал НТВ – всього за кілька років залізла під плінтус, зачаїлась, навчилась марширувати в ногу, стала нетерпима до будь чого, що виходить за межі «партійної лінії», знищила опозицію і вольнодумство.
Вдумайтеся, за час правління Путіна встигло народитися, вирости і вже вперше проголосувати ціле покоління росіян. 20 років на головній політичній арені Кремля – Путін. Більше, аніж Брежнєв – той був 16 років. І кінця краю правлінню Путіна не видно. Таке враження, що він буде керувати вічно. Хоч з пересадженою головою, якщо технології дозволять :)
Маючи значно сильніші інституції, кількісно більшу спільноту ліберально налаштованих письменників, журналістів, людей мистецтва і т.д., Росія досить швидко впала в стан анабіозу і страху.
Ми стверджуємо, що українці мають зовсім іншу природу ставлення до влади. Самозабутньо її змінюють, шалено вітають нову, недовго цю нову обожнюють, потім проклинають і виносять на вилах. Тішимо себе, що влада для нас втратила той сакральний смисл, який мала ще недавно.
Все це так, але не зовсім.
Вчора вмикаю телеканал 1+1. Роблю так кожного вечора на 10-20 хвилин. Тренди ж відслідковувати треба :) Там, замість безкінечних Сватів, бачу якийсь фільм, де головні ролі грають президент України Володимир Зеленський і російська співачка Віра Брєжнєва. Таке собі легеньке кіно, з симпатичними людьми, з будиночком і зеленою галявиною, з двома розумними дітками, зі смішними і недолугими ситуаціями, в які потрапляють герої нашого президента і російської співачки.
І, знаєте, про що я подумала? Всі ці телевізійні ін’єкції в мозок так і будуть продовжуватися. Канал 1+1 має одне із найбільших покриттів території в Україні і найвищу частку аудиторії. І це досить зручно і не так вже й дорого, щоб тримати в потрібному стані більшу частину країни. Тут, в наших реаліях, може відбуватися, що завгодно. Але аудиторія, повернувшись додому після роботи, звично ввімкне телевізор і побачить людину, яка у вільний від серіалів час, рулить державно. І побачить, що людина ця – «наш Вова», він простий і зрозумілий, без оцього вашого розумного випендрьожу, без вашої вошивої інтелігентності і складних матерій. Він такий, яким хотів би бути той, хто дивиться це кіно, він такий, як брат, сват, син і так далі. Свій. І ще - він герой. Він же постійно долає перешкоди і виходить переможцем! Гігант, глиба, рятівник!
А ви там щось патякає? Та просто заздрите і заважаєте! Ставите палки в колеса. А Вова розгрібає за попередньою владою. Тарифи? Так хіба він то може змінити?
До серіальності ще треба долучити арешти. На щастя для діючої влади, суди здалися першими. Але у нас, пересічних, і не було надії, що вони хоча б робитимуть вигляд, що незалежні. Тому раз на місяць арешти, а щовечора потрібне кіно – і можна не заморочуватися з народом.
А вже потім – тотально зачистити територію. Як в першій серії британського серіалу Роки. Хто не бачив, варто подивитися. Щоб розуміти, як воно може бути років через 5.
Зоя КАЗАНЖІ
В Росії свого часу теж все весело починалось. І прихід до влади після «дряхлых стариков» молодого, спортивного, німецькомовного гебіста сприймався як знак корінної зміни системи. «Хочу ребёнка от Путина!» - волали там і на повному серйозі покладали надії на закомплексовану, з хворобливою уявою та серйозними фобіями людину .
Якщо ви почитаєте коментарі великої кількості фанів нового президента, то там приблизно ті ж самі месиджі, сповнені обожнювання і величезної любові. А любов, як відомо, зла. Вона сліпа і всепрощаюча.
І Росія, яка мала прекрасну публіцистику, товсті літературні журнали, значну кількість інтелектуалів, ліберальний канал НТВ – всього за кілька років залізла під плінтус, зачаїлась, навчилась марширувати в ногу, стала нетерпима до будь чого, що виходить за межі «партійної лінії», знищила опозицію і вольнодумство.
Вдумайтеся, за час правління Путіна встигло народитися, вирости і вже вперше проголосувати ціле покоління росіян. 20 років на головній політичній арені Кремля – Путін. Більше, аніж Брежнєв – той був 16 років. І кінця краю правлінню Путіна не видно. Таке враження, що він буде керувати вічно. Хоч з пересадженою головою, якщо технології дозволять :)
Маючи значно сильніші інституції, кількісно більшу спільноту ліберально налаштованих письменників, журналістів, людей мистецтва і т.д., Росія досить швидко впала в стан анабіозу і страху.
Ми стверджуємо, що українці мають зовсім іншу природу ставлення до влади. Самозабутньо її змінюють, шалено вітають нову, недовго цю нову обожнюють, потім проклинають і виносять на вилах. Тішимо себе, що влада для нас втратила той сакральний смисл, який мала ще недавно.
Все це так, але не зовсім.
Вчора вмикаю телеканал 1+1. Роблю так кожного вечора на 10-20 хвилин. Тренди ж відслідковувати треба :) Там, замість безкінечних Сватів, бачу якийсь фільм, де головні ролі грають президент України Володимир Зеленський і російська співачка Віра Брєжнєва. Таке собі легеньке кіно, з симпатичними людьми, з будиночком і зеленою галявиною, з двома розумними дітками, зі смішними і недолугими ситуаціями, в які потрапляють герої нашого президента і російської співачки.
І, знаєте, про що я подумала? Всі ці телевізійні ін’єкції в мозок так і будуть продовжуватися. Канал 1+1 має одне із найбільших покриттів території в Україні і найвищу частку аудиторії. І це досить зручно і не так вже й дорого, щоб тримати в потрібному стані більшу частину країни. Тут, в наших реаліях, може відбуватися, що завгодно. Але аудиторія, повернувшись додому після роботи, звично ввімкне телевізор і побачить людину, яка у вільний від серіалів час, рулить державно. І побачить, що людина ця – «наш Вова», він простий і зрозумілий, без оцього вашого розумного випендрьожу, без вашої вошивої інтелігентності і складних матерій. Він такий, яким хотів би бути той, хто дивиться це кіно, він такий, як брат, сват, син і так далі. Свій. І ще - він герой. Він же постійно долає перешкоди і виходить переможцем! Гігант, глиба, рятівник!
А ви там щось патякає? Та просто заздрите і заважаєте! Ставите палки в колеса. А Вова розгрібає за попередньою владою. Тарифи? Так хіба він то може змінити?
До серіальності ще треба долучити арешти. На щастя для діючої влади, суди здалися першими. Але у нас, пересічних, і не було надії, що вони хоча б робитимуть вигляд, що незалежні. Тому раз на місяць арешти, а щовечора потрібне кіно – і можна не заморочуватися з народом.
А вже потім – тотально зачистити територію. Як в першій серії британського серіалу Роки. Хто не бачив, варто подивитися. Щоб розуміти, як воно може бути років через 5.
Зоя КАЗАНЖІ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |