В останній день життя дарував квіти

Головним ворогом кожного українця Євген Маланюк визначив малоросійство, відсутність національної гордості.

16 лютого 1968 р. околиця Квінсу в Нью-Йорку, Форест Гіпс, 75. У багаторічній фортеці самітника від удару серця помер 71-річний поет, державник Євген Маланюк, хто в екзилі до кінця своїх днів представляючись казав: «Маю честь бути сотником війська УНР». Його знайшли на підлозі в позі молитви. У кишені був квиток до опери на вечір його смерті. Цього дня його остання симпатія отримала від Євгена Маланюка букет квітів

"...Ми не захистили цієї країни, бо ми її майже не захищали. Не можна жити "на дурничку". Не можна довго існувати "в кредит". Не можна існувати іcтoрично, тобто посідати Землю, не виконуючи обов'язків, що їх та земля покладає на насельників її. Обов'язків усіх: географічних, іcтopичних, геополітичних, геокультурних і навіть іcтoріософічних. Але ми їх не виконали, бо не виконували.", - Євген Маланюк.

Молитва

Уродило руту, руту -
Волі нашої отруту.
Т. Шевченко

Вчини мене бичем Твоїм,
Ударом, вистрілом, набоєм,
Щоб залишивсь хоч чорний дим
Над неповторною добою.
Хай безсоромні очі їсть
Тих, що живуть без сліз і чести,
Хто скинув і любов, і злість,
Бо не під силу було нести.
Хто все зітхав - заснуть, втекти,
Сховатись за Мазепу й Крути,
Коли грозою йшли - віки! -
Над полем рути і отрути.
Твоїм бичем мене вчини,
Щоб басаманувати душі,
Щоб захитать і знову зрушить
Смертельний чар дичавини!
1933 р.

Олександр ТУРЧИНОВ