"Укрпошта" дістала!

Йде містом поштарка
Від хати до хати.
Добро робить за
Мінімальну плату.
Молоді й старенькі
Її виглядають,
Її уже в місті
Всі собаки знають.
Хтось чекає пенсію,
Хто журнал, газету.
Усі добрим словом
Зустрічають Свєту.
Її керівництво
На роботі хвалить.
Може, їй пора
Зарплату добавить?
Бо вона працює
Просто ідеально.
А зарплата, бачите,
В неї мінімальна…
Володимир Лашкул

У радянський час водянці мали вузол зв’язку, де була завідувачка та двоє листонош. А потім настала нібито вільна Україна, і розпочалася в усіх галузях «оптимізація». Одного погожого сонячного дня приїхала на пошту пере­віряюча, пройшлася з листоношею ву­­ли­цями, захронометризувала, скільки часу витрачає листоноша на те, щоб обслужити людей на тій чи іншій вулиці, та й каже:
- Ми з тобою досить швидко обійшли півсела. Отож тобі не становитиме труднощів обійти за день ще півсела. Одна штатна одиниця у вас зайва.
Я якраз ішла з роботи, і нам було по дорозі, то я все й почула. Спробувала зауважити, що зазвичай листоноші треба брести по коліна в багнюці або по пояс у снігових заметах, що отаких погожих днів, як сьогодні, не так уже й багато… Але перевіряюча мене просто проігнорувала.
Залишилася на все велике село одна листоноша. Працювала вдічі більше за ту ж зарплату. Завідувачка взяла на себе кілька вулиць, але ж село надто велике, треба ж і в балку, і до ставка, і за ставок на П’ятихатки, і майже до Новопетрівки…
Бачать керівники: працюють люди. А поганим керівникам треба, щоб люди не працювали, а мучилися. Почали нав’язувати різні товари й погрожувати санкціями, якщо листоноші ті товари не розпродають. Дуже й дуже поважчали сумки і в завідувачки, і в листоноші.
- От кляті! Працюють-таки! Не розбіглися! А от ми вас зовсім закриємо! Люди ж бо мало газет передплачують!
Але наші поштарки і нас умовляли передплачувати побільше, і самі передплатили пресу на велику суму, аби лиш виконати план. Не закрили. Але перевели і завідувачку, і листоношу на півставки. Нехитрий підрахунок показує: це вже 4 одиниці роботи на 1 одиницю зарплати!!!
І листоноші почали змінюватися одна за одною: адже важко працювати за чоти­рьох, а отримувати мізерію. Але працювали сумлінно: кореспонденцію до­ставляли всю. Водянська пошта і тут вистояла! Їм, працівникам Водянської пошти, вручити б ордени і медалі за їх титанічний труд… Ага, щас! На їхні бідні голови звалилося нове випробування: скоротили листоношу у Веселому Полі й примусили водянську листоношу працювати на два села. Це взагалі неможливо: у тому селі вулиця одна, але дуже-дуже довга: рейсовий автобус робить там 3-4 зупинки.
Жадібні керівники вже потирали руки: ось тепер листоноші порозбігаються, адже «місія нєвиполніма» - восьмикратне навантаження! Ще й відстань 7 км між селами. Хто таку каторгу витримає?! Але хто хоче працювати, той знаходить можливості. Оленці-листоноші допомагав чоловік. важко їм було, та ще й «оптимізатори» порозганяли досвідчених працівників на проміжних вузлах зв’язку, а нові ніяк не могли втями­ти, що їм робити, отож Кривий Ріг частенько грішив недосилами, а вислуховувати дорікання до­водилося невинним водянським листоношам…
Але вони працювали сумлінно, і все витримали. Їм би присудити звання Героя України, натомість щойно скоротили останню листоношу. Залишилася лише завідувачка. І свою роботу роби (приймай різні платежі, бандеролі, посилки тощо), і рознеси пошту на обидва села. «Місія нєвиполніма». Якщо Надя не витримає, пошту закриють. Давно вже хочуть закрити. Аж жижки трусяться, так хочуть. І закрили б уже кілька років тому, якби не самовіддана праця наших доблесних водянських поштовиків. Як бачимо, і в наш час є місце для подвигу. І один у полі воїн! І саме тому замовлю слово за бідного листоношу.
Риба починає гнити з голови, але часом тхне і від хвоста, як от, скажімо, у Бобринці. Олена Ворона щоразу скаржиться мені, що не отримує дорогих газет та журналів, та й любий серцю «Саквояж» приходить із перебоями. Пішла на пошту соцпрацівник – їй газет не дали. Мусила Олена Миколаївна найняти таксі, але на пошті сказали, що газет немає – чи то самі вкрали, чи то недосил… Хотілося б, щоб бобринчани дружно склали списки недоотриманих номерів. І не тільки бобринчани…
А потім ви підете до «унтер-офіцерської вдови», щоб «она сама себя высекла», бо це ж саме вона дооптимізувалася до того, що вже нікому пошту носити. Руйнувати легко, і руйнацію горе-керівники видають за «оптимізацію», але оптимізму це передплатникам не додає. Грабунок – він і є грабунок.
Дякуючи вам, зараз я отримую всі номери. Додатки, хай і з запізненням, але отримую всі. Але що буде, коли пошту закриють? Ви робите добру справу, і вам під силу зупинити цю руйнацію. Хотілося б, щоб і ми були активнішими, а не звалювали все на вас…
Надія Веремієнко