Головна › Новини › ПОГЛЯД
"Укрпошта" дістала!
12-Жов-18 671 5.0 2
Друзі, дістало! Немає майже жодного села, звідки б не надходили скарги на доставку газети.Не носять газети і по Прилуках. За три дні ледве додзвонилася до так званої менеджера Кулик. Відповідь одна: "А що я зроблю? Нема кому робить. Листоноші позвільнялися".

Панове, та поки ви їх не позвільняли, вони працювали навіть на 800 гривень. Продовжуємо розмову. "Ну, покричіть на мене, хай вам легше стане. Чи мені написати заяву на звільнення?". І кинула слухавку.
А, може, й треба. Бо хіба це відповідь відповідальної особи?.

До Чернігівської дирекції - не додзвонитися. Телефони, корпоративні, які вони розповсюдили для зв'яхку, - то просто як насмішка над нами. Вони або недоступні, або грають нам музичку.

У нас безвихідь. Про передплату і мова не йде. І тут як знущання - приходить пропозиція з Укрпошти оголосити конкурси серед листонош на кращу передплату. Та вони вже пенсії не встигають розвезти!

Раніше хоч була якась надія, що нас підтримує обласна влада. Нині все затихло. Чи домовилися, чи втомилися? Чи всеодно, що "проти вітру..."

Колеги, що робимо? Які пропозиції? "Обласники" хай не відмовчуються - їхні газети не носять разом з нашими.

Валентина МАТВІЄНКО, редакторка прилуцької районної газети



Теги:Ігор Смілянський, Укрпошта, Прилуки, пілотний проект


Читайте також



Коментарі (2)
avatar
1
Йде містом поштарка
Від хати до хати.
Добро робить за
Мінімальну плату.
Молоді й старенькі
Її виглядають,
Її уже в місті
Всі собаки знають.
Хтось чекає пенсію,
Хто журнал, газету.
Усі добрим словом
Зустрічають Свєту.
Її керівництво
На роботі хвалить.
Може, їй пора
Зарплату добавить?
Бо вона працює
Просто ідеально.
А зарплата, бачите,
В неї мінімальна…
Володимир Лашкул
avatar
2
У радянський час водянці мали вузол зв’язку, де була завідувачка та двоє листонош. А потім настала нібито вільна Україна, і розпочалася в усіх галузях «оптимізація». Одного погожого сонячного дня приїхала на пошту пере­віряюча, пройшлася з листоношею ву­­ли­цями, захронометризувала, скільки часу витрачає листоноша на те, щоб обслужити людей на тій чи іншій вулиці, та й каже:
- Ми з тобою досить швидко обійшли півсела. Отож тобі не становитиме труднощів обійти за день ще півсела. Одна штатна одиниця у вас зайва.
Я якраз ішла з роботи, і нам було по дорозі, то я все й почула. Спробувала зауважити, що зазвичай листоноші треба брести по коліна в багнюці або по пояс у снігових заметах, що отаких погожих днів, як сьогодні, не так уже й багато… Але перевіряюча мене просто проігнорувала.
Залишилася на все велике село одна листоноша. Працювала вдічі більше за ту ж зарплату. Завідувачка взяла на себе кілька вулиць, але ж село надто велике, треба ж і в балку, і до ставка, і за ставок на П’ятихатки, і майже до Новопетрівки…
Бачать керівники: працюють люди. А поганим керівникам треба, щоб люди не працювали, а мучилися. Почали нав’язувати різні товари й погрожувати санкціями, якщо листоноші ті товари не розпродають. Дуже й дуже поважчали сумки і в завідувачки, і в листоноші.
- От кляті! Працюють-таки! Не розбіглися! А от ми вас зовсім закриємо! Люди ж бо мало газет передплачують!
Але наші поштарки і нас умовляли передплачувати побільше, і самі передплатили пресу на велику суму, аби лиш виконати план. Не закрили. Але перевели і завідувачку, і листоношу на півставки. Нехитрий підрахунок показує: це вже 4 одиниці роботи на 1 одиницю зарплати!!!
І листоноші почали змінюватися одна за одною: адже важко працювати за чоти­рьох, а отримувати мізерію. Але працювали сумлінно: кореспонденцію до­ставляли всю. Водянська пошта і тут вистояла! Їм, працівникам Водянської пошти, вручити б ордени і медалі за їх титанічний труд… Ага, щас! На їхні бідні голови звалилося нове випробування: скоротили листоношу у Веселому Полі й примусили водянську листоношу працювати на два села. Це взагалі неможливо: у тому селі вулиця одна, але дуже-дуже довга: рейсовий автобус робить там 3-4 зупинки.
Жадібні керівники вже потирали руки: ось тепер листоноші порозбігаються, адже «місія нєвиполніма» - восьмикратне навантаження! Ще й відстань 7 км між селами. Хто таку каторгу витримає?! Але хто хоче працювати, той знаходить можливості. Оленці-листоноші допомагав чоловік. важко їм було, та ще й «оптимізатори» порозганяли досвідчених працівників на проміжних вузлах зв’язку, а нові ніяк не могли втями­ти, що їм робити, отож Кривий Ріг частенько грішив недосилами, а вислуховувати дорікання до­водилося невинним водянським листоношам…
Але вони працювали сумлінно, і все витримали. Їм би присудити звання Героя України, натомість щойно скоротили останню листоношу. Залишилася лише завідувачка. І свою роботу роби (приймай різні платежі, бандеролі, посилки тощо), і рознеси пошту на обидва села. «Місія нєвиполніма». Якщо Надя не витримає, пошту закриють. Давно вже хочуть закрити. Аж жижки трусяться, так хочуть. І закрили б уже кілька років тому, якби не самовіддана праця наших доблесних водянських поштовиків. Як бачимо, і в наш час є місце для подвигу. І один у полі воїн! І саме тому замовлю слово за бідного листоношу.
Риба починає гнити з голови, але часом тхне і від хвоста, як от, скажімо, у Бобринці. Олена Ворона щоразу скаржиться мені, що не отримує дорогих газет та журналів, та й любий серцю «Саквояж» приходить із перебоями. Пішла на пошту соцпрацівник – їй газет не дали. Мусила Олена Миколаївна найняти таксі, але на пошті сказали, що газет немає – чи то самі вкрали, чи то недосил… Хотілося б, щоб бобринчани дружно склали списки недоотриманих номерів. І не тільки бобринчани…
А потім ви підете до «унтер-офіцерської вдови», щоб «она сама себя высекла», бо це ж саме вона дооптимізувалася до того, що вже нікому пошту носити. Руйнувати легко, і руйнацію горе-керівники видають за «оптимізацію», але оптимізму це передплатникам не додає. Грабунок – він і є грабунок.
Дякуючи вам, зараз я отримую всі номери. Додатки, хай і з запізненням, але отримую всі. Але що буде, коли пошту закриють? Ви робите добру справу, і вам під силу зупинити цю руйнацію. Хотілося б, щоб і ми були активнішими, а не звалювали все на вас…
Надія Веремієнко
avatar