Українські архієреї радилися в українській святині

Сьогодні вперше в українській історії архієрейський собор української церкви засідав у святій Софії. Молебень пройшов у Софійському соборі, а засідання проходили у митрополичих палатах. Це сталося завдяки рішенню віце-прем'єра- міністра Вячеслава Кириленка про передачу теплої Софії УПЦ Київського патріархату.

Архієреї з'їхалися з усіх єперхій України, а також з Росії, Молдови, Франції, Греції, де також діють парафії Київського патріархату з нагоди унікального ювілею - 50-ліття служіння на київській кафедрі владики Філарета.

Архиєрейський Собор УПЦ КП, який відбувся 13 травня у резиденції київських Митрополитів при Соборі Святої Софії під керівництвом Патріарха Київського і всієї Руси - України Філарета, прийняв заяву «Про деякі питання канонічного положення Київського Патріархату та шляхи подолання церковного розділення».

«Українська Православна Церква Київського Патріархату вважає і визначає себе справжньою, канонічно повноцінною Помісною Православною Церквою в Україні. Відкидаючи будь-які зазіхання Московського Патріархату на особливу роль чи владу щодо Української Церкви, Київський Патріархат визнає лише Константинопольський Патріархат своєю Церквою-Матір’ю та від неї очікує визнання історично доконаного і канонічно обумовленого факту автокефалії УПЦ».

Що стосується статусу Патріархату для Української Церкви, то в УПЦ КП вважають «абсолютно справедливим, історично обґрунтованим та пастирськи виправданим саме такий статус для Помісної Церкви, адже вона має одне з найбільших серед інших Православних Церков число вірних, духовенства і архієреїв, має коріння своєї історії в проповіді святого апостола Андрія Первозванного. Однак, враховуючи всі обставини, в УПЦ КП готові, якщо це буде потрібно, на певний час відкласти прохання про визнання свого достоїнства Патріархату, зберігаючи це найменування у власних межах і для внутрішнього вжитку.

Неканонічне і беззаконне втручання Московського Патріархату в життя Української Церкви, яке чиниться від XVII століття і дотепер, повинне нарешті припинитися. До цього спонукає і 8 правило Третього Вселенського собору, яким засуджується спроба Антиохійської Церкви втрутитися в життя Кіпрської Церкви та підкорити її своїй владі: «…Нехай зберігається … повсюдно в єпархіях, аби ніхто із богоулюблених єпископів не поширював своєї влади на іншу єпархію, котра раніше від самого початку не була під рукою його або його попередників, але якщо хто посягнув і насильно підпорядкував собі якусь єпархію, нехай її поверне, аби не порушувалися правила святих отців: нехай не закрадається, під виглядом священнодійства, пихатість світської влади. І щоб поступово, непомітно, не втратили тієї свободи, котру дарував нам кров’ю Своєю Господь наш Ісус Христос, Визволитель усіх людей. Отже святому і Вселенському Собору вгодно, аби всяка єпархія зберігала у чистоті і без утисків від початку належні їй права, за звичаєм, що здавна утвердився… Якщо ж хтось запропонує постанову супротивну тому, що нині визначено, вгодно всьому Святому і Вселенському Собору: нехай воно буде недійсним».