У попелі шукають попелу...

Рік тому од деяких на цій стрічці одбою не було. З повними спідніми липкої радості. Від декого, включно з одним моїм однокурсником, тим переможним щастям з електорального проходу так сопушно разило, що мусив змивати в каналізаційний бан і їх і їхню нестримну радість, бо спасу не було. А декого залишив - не з поваги до них та їхнього інакодумства, бо злоба ж нІгди не думає. Залишив з єзуїтського передчуття близької розваги: спостерігати, як вони будуть гидливо ту засохлу ядучу радість із себе здирати.

І що ви думаєте? Чекав навіть не рочок. За кілька місяців декого як лизень злизав: якби не знав, що такі насправді жиють і добрий хліб жують, подумав би, що їх і тато з мамою ніколи не значили. Є один, який тепер плюнув на політологію і затявся кріпко куховарити. Як пошіптаний - жарить, парить і все це на люди моторно виставля. Одна бойова дама при такому ж вічно бойовому кавалєрі од політики не одреклася, зате тепер так само горгонно мече зміїв у того, кого рік тому тими-таки гадами затято боронила од бариги. А решта щирих традиційно у попелі шукають попелу.

Бо дужжже ж каяться люблять. І опісля святе причастя невинними устами приймать.

Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ