У Парижі обговорили московські спекуляції щодо війни

У Парижі науковці говорили про спекуляції Кремля навколо Другої світової війни. Які теми Росія сакралізує, а які – навпаки замовчує? Як історичну міфологію використовують, щоб виправдати сучасні війни проти сусідів? І чим Велика Вітчизняна війна відрізняється від Другої світової?

Про особливості трактування історії і застосування її в політичних цілях Кремля дискутували фахівці зі Франції, Німеччини, Росії, України та країн Балтії на конференції «Використання теми Другої світової війни в російському політичному дискурсі» 16 квітня 2015 р. в Парижі.

Невдовзі Росія гучно відзначатиме 70-ліття «Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945». Цей міф є одною з головних підвалин сучасної російської ідентичності. Росія всіляко замовчує, що зворотною стороною визволення Європи від нацизму стали нав’язування комуністичних режимів у частині країн, масові репресії та депортації. Вклад союзників у спільну перемогу над Гітлером применшується, а про співпрацю з Третім Райхом у 1939–1941 рр., таємні протоколи Молотова-Ріббентропа 1939 р., військові злочини Червоної армії під час війни намагаються взагалі не згадувати.

У той же час путінський режим всіляко перешкоджає спробам ревізії офіційного радянсько-російського бачення Другої світової війни, а риторику «Великої вітчизняної війни» використовує для обґрунтування своїх геополітичних інтересів (анексія Криму, вторгнення на Донбас як боротьба з «фашистською хунтою»).

Росія поводиться так, ніби Європа у боргу перед нею за вигнання нацистських окупантів. Але, як зазначив професор Стефан Куртуа (Франція), «радянське визволення країн Центральної Європи не мало нічого спільного зі свободою». Більше того, пан Куртуа переконаний, що історичну політику Путіна можна назвати меморицидом – вона спрямована на знищення справжньої пам'яті про минуле.

А колишній міністр культури Латвії Сарміте Елерте порівняла анексію Латвії в 1940 р. та Криму в 2014 р. Усе відбулося за одним і тим же сценарієм, тільки з різницею в 74 роки. Хіба що на окупацію Латвії пішло 2 місяці, а на спецоперацію в Криму та інсценізацію референдуму – всього лиш 2 тижні.

Секрет ефективності російської пропаганди влучно сформулював російський правозахисник Олександр Подрабінек. Щоб створити фальшивку треба набагато менше часу, ніж щоб її спростувати. І спростування побачать одиниці, в той час, як фальшивку – тисячі.

Від України виступали Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович (доповідь про радянські міфи в сучасній російській пропаганді), директор Центру досліджень визвольного руху Андрій Когут (доповідь про зв’язок російських міфів і архівної політики), науковий співробітник Інституту історії НАН України Яна Примаченко, керівник Головного департаменту з питань гуманітарної політики Адміністрації Президента України Юрій Рубан та редактор і координатор Euromaidan Press Олександра Шандра.

Ніби продовжуючи думку Олександра Подрабінека, Володимир В’ятрович зауважив, що для посилення впливу використовується термінологія радянської пропаганди часів Другої світової війни: «Війна з Україною – це не агресія проти сусідньої держави, а боротьба проти фашистів, які загрожують Росії. Українських військових називають «карателями» – так, як німецьких солдатів. Трагічну пожежу в Одесі 2 травня 2014 р. нарекли «Одеською Хатинню» за аналогією до спаленого нацистами білоруського села. Ці стереотипи залишилися в свідомості значної частини мешканців колишнього СРСР, навіть після того коли з'явилися документи та дослідження що спростовували їх».

У той же час Андрій Когут навів мотиви, якими керується російська пропаганда, спекулюючи на темі Великої Вітчизняної війни: «Культом Великої вітчизняної війни пояснюють теперішні події: велику війну показують як засіб, яким можна вирішувати всі проблеми. Міф підносить росіян як найголовніших «переможців фашизму», а ті, хто перемогли не можуть бути злочинцями й окупантами».