У нас є козирі
Трамп, який постійно згадує, що у Зеленського, а відтак і в українців немає карт. У нас є чудові козирі.
Треба Трампові і ЄС усвідомити, що нині колективна безпека необхідна -- ніхто поодинці неспроможний стримати цей наступ. Ідеться про колективну безпеку Заходу. Так було завжди, але нині це просто очевидно.
Можливо, найкраще сказав про українську роль в історії Юрій Клен в поемі "Ми", яка була відповіддю "Скіфам" Блока:
На гострій грані двох світів
Ми непорушно муром стали,
Щоб чорний вихор вас не змів
Голодним клекотом металу.
Щоб геній раси спорудив
Вам храми з бронзи і кришталу,
Нас затопляв страшний приплив
І смерч МОНГОЛЬСЬКОЇ навали.
В запеклім герці двох стихій
Ми завжди жертвами лягали,
Коли неситий буревій
Зі сходу дув в нестямі шалу.
Щоб ви цвіли в красі стрункій,
Ударивши у наші груди,
Відлине в степ не раз прибій
Шаленства, розпачу і блуду.
Ще, упокорений, до ніг
Не ліг нам звір, що горло душить,
І виє дикий печеніг
У наших хижих, темних душах.
Та ми татарську чорну кров
Варязьким холодом остудим.
У такт рокам гуде наш крок.
Ми йдем ... ми ростемо ... ми будем.
Прочитала, що є в нас такі філологи, що не шукають жодного сенсу в літературі, бажають читати тільки Кокотюху. Вільному -- воля. Однак доля нації виборюється не тільки на полі бою чи дипломатії. Вона пишеться також у книжках.
Роксана ХАРЧУК
Треба Трампові і ЄС усвідомити, що нині колективна безпека необхідна -- ніхто поодинці неспроможний стримати цей наступ. Ідеться про колективну безпеку Заходу. Так було завжди, але нині це просто очевидно.
Можливо, найкраще сказав про українську роль в історії Юрій Клен в поемі "Ми", яка була відповіддю "Скіфам" Блока:
На гострій грані двох світів
Ми непорушно муром стали,
Щоб чорний вихор вас не змів
Голодним клекотом металу.
Щоб геній раси спорудив
Вам храми з бронзи і кришталу,
Нас затопляв страшний приплив
І смерч МОНГОЛЬСЬКОЇ навали.
В запеклім герці двох стихій
Ми завжди жертвами лягали,
Коли неситий буревій
Зі сходу дув в нестямі шалу.
Щоб ви цвіли в красі стрункій,
Ударивши у наші груди,
Відлине в степ не раз прибій
Шаленства, розпачу і блуду.
Ще, упокорений, до ніг
Не ліг нам звір, що горло душить,
І виє дикий печеніг
У наших хижих, темних душах.
Та ми татарську чорну кров
Варязьким холодом остудим.
У такт рокам гуде наш крок.
Ми йдем ... ми ростемо ... ми будем.
Прочитала, що є в нас такі філологи, що не шукають жодного сенсу в літературі, бажають читати тільки Кокотюху. Вільному -- воля. Однак доля нації виборюється не тільки на полі бою чи дипломатії. Вона пишеться також у книжках.
Роксана ХАРЧУК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |



