Трохи фіолетового…

Фіолет переслудує мене все життя.

У дитинстві на Миколая мені подарували фіолетовий барабан. Я діставав ним піввулиці нашої Щорса і діда, який вважалося, що не чує.

У школі мій щоденник пістрявів фіолетовими записами: «На уроках розмовляє», «Забуває піонерський галстук», «На алгебрі читає худ. літературу», «На біології ставив безпардонні запитання».

З першої зарплати на лісокомбінаті я купив собі сорочку. Румунську, з цупкої шерсті, фіолетову. Мама побачила і здригнулася: «Я гадала, що таке не носять…» А я носив. Одягав і в цех, і в турпоходи, і на зліт робсількорів, і на дискотеку.

На студентських канікулах знайома початкуюча художниця вчилася на мені малювати портрет. «Ніс твій, очі навіть кращі, вуха на виріст… І, мабуть, я додам ще трохи фіолетового…» – «Чому фіолетового?» – запитав я. «Тому, що фіолетовий може врятувати будь-який блідий натюрморт». – «Тоді додавай», – згодився я великодушно.
Остаточно «добила» одна вчена буквоїдка з Луцька.

«Чому у вас так багато фіолетового?» – запитала на читацькій зустрічі.

«Де?» – став я себе оглядати.
«У творах. Лілові туфлі, фіалковий погляд, фіолетові сутінки, бузковий ранок, лавандовий настрій, чорничні очі, зів’ялі флокси, ожинова оскома, баклажановий ніс, зачарованість фуксії, пурпурне сяйво вечірнього лісу…
Всі сторінки пересипані відтінками цього кольору».

«Невже? Я навіть не звертав уваги».
«Бо ви пишете, а не читаєте свої фіолетові книжки».

«Це погано, що вони такої барви?» – запитав я насторожено.
«Та ні. Феншуй якраз навпаки стверджує. Це колір натхнення, який властивий цілителям і творчим особам. Він допомагає приймати все, що відбувається, із спокійним серцем, наситити душу енергією натхнення. Фіолетовий об’єднує тіло і мислення, матеріальні потреби з потребами душі. Люди з переважанням фіолетового кольору в аурі вирізняються природністю і мовою, яка зрозуміла кожному. Недарма фіолетовий врівноважує два кінці спектру, а також врівноважує чоловічу та жіночу енергії в людському організмі…»

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Різнотрав'я".