реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Ти любила мене найбільше...

Учора я приходив до тебе з квітами. Троянди із нашого саду скололи руки, поки ставив до вази. Поговорили. Останнім часом тільки мовчки. Очима і думками…

Пригадав, як вісім років тому ти востаннє ледь стиснула руку. Чи то здалося.
Тоді на мені була та ж сорочка, що й зараз. І знов не дає дихати незносна спека. Як тоді.

Ти любила так, як жодна жінка не любила мене у цьому житті.
Приїздила за тисячі кілометрів, щоб тільки зазирнути в очі, поблукати і поговорити разом у північному місті, біля полярного кола. Дати змогу виспатися хоч одну ніч у готелі.

…Коли ти пішла, я прокручував тисячі разів той фатальний день. Намагався відіграти все назад. Не вдалося. Як ЦЕ прийняти!?

Довго не вдавалося. Досі накочує безвихідь. Невипадково в дитинстві обнімала і казала: «Ти у мене, чутливий, як дівчинка».

Перебираю фотографії. Ти поруч - юна і красива у вишиванці... Несеш додому хліб і усміхаєшся навесні 1978-го, а я збираюся в армію… Випромінюєш гармонію поруч із сусідкою... Трошки іронічно поглядаєш біля нашої домівки, яку вистраждала для нас...

Іще не раз поговорю з тобою. Перегляну фотографії, де ми усі були щасливими. А ти пишалася нашими успіхами. Ми звикли перемагати мудрістю і бути такими, як ти мріяла.

Все, чого досяг – завдяки твоїй любові. Дякую. Ти гарний друг і мама.

Владислав САВЕНОК



Теги:спогади, Владислав Савенок, Мама, есеї


Читайте також



Коментарі (0)
avatar