Темряві не наливати!..

Суботнє надвечір‘я. Приморське село кутається в сутінки. Тиша така густа, хоч напихай її до кишень, аби повезти до міста. Ледь-ледь рипить сніг. То підступає темрява. Але не з Київського моря, що вже вкрилося білою ковдрою. Ніч суне з лісу, де вона переднювала і набралася сил.

Смачно пахне димком: топлять дровами. Ага! А ось у цьому дворі щось смажать на вечерю. З цибулею і салом.
Бач... Темний ліс теж не байдужий до апетитних запахів. Він, здається, заходить у двір і підступає до самих вікон. У цей час добре сидіти біля теплої грубки. Чи за столом, де поруч чарка, шкварка і тост. За День енергетика і за електриків, які теж не бувають колишніми. Ще тост за нашу енергію та світло в душі...

Зимова темрява за вікном облизується дужче й дужче. Їй, схоже, теж кортить за стіл. А зловивши облизня, аж чорнішає від гніву. Та нам не страшний сірий злий вовк, яким вона нас лякає. Ха-ха-ха!!! Ми нітрохи не боїмося. У нас є не порожня чарка. Це раз. А два - на посту стоїть і сидить, але не дрімає пес Оскар, розміром з молодого ведмедя. Він, на відміну від нас, не боїться вовцюганів навіть тверезим. Ми можемо довго-довго вечеряти спокійно.

Павло КУЩ