Тарасу Компаніченку - 55!
55 років Тарасові Компаніченку - відомому кобзарю, лірнику, бандуристу, лідеру славнозвісного гурту @Хорея Козацька - Chorea Kozacky - лавреату Першого Національного конкурсу кобзарського мистецтва імені Григорія Китастого, лавреату премії імені Василя Стуса, народному артисту України, військовослужбовцю 241-ї бригади територіальної оборони Києва (facebook.com/taraskompanichenko).
"Бути максимально корисним Україні під час воєнного лихоліття" - таким є життєве кредо Тараса Компаніченка. "Читаю лекції в навчальних центрах, де ми готуємо рекрутів до присяги. Як викладач добре бачу, що нині навчання новобранців - це не просто короткий формальний курс, а серйозне всебічне опанування всіх базових потрібних військовому знань.", - з інтерв'ю Тараса Компаніченка для "Арміяіnform".
Тарас Компаніченко протягом трьох десятиліть працює в галузі давньої музики України. Він володіє майстерністю гри на унікальних музичних інструментах - бандурі Остапа Вересая (кобзі), старосвітській бандурі, колісній лірі, ренесансній лютні, бароковій лютні.
"Старовинна музика нам потрібна для формування української ідентичності.", - переконаний Тарас Компаніченко. Він створює новітні епічні, музично-поетичні твори, виконує їх на старовинних інструментах і тим демонструє існування неперервності музичної традиції від давніх часів і зв’язує віддалені в часі і просторі епохи в єдиний культурний український духовний світ.
Народився Тарас Компаніченко в Києві. Родина його мами з Сумщини була прмусово виселена. Батьки майбутнього музиканта докладали зусиль, щоби син виростав в українському середовищі. Він навчався в українській школі, яких тоді в зрусифікованій столиці було мало. "Виріс у Сумах у діда з бабою. Досі стоїть перед очима картина: залита світлом веранда, на стіні - портрет Шевченка й ікона пророка Іллі. За вікном цвітуть жоржини і майори. А ми сидимо всі за столом і співаємо.", - зі спогадів митця.
Ще маленькому Тарасу тато подарував бандуру. "Щиро кажучи, я не любив бандуру. Мені хотілося на вулиці бавитися з хлопцями. У нас, у Святошино, була річка Жилка. Там бавилися у війну: був командиром, бігав з польовою сумкою... Мама переймала мене в яругах і приводила додому. Коли мама була мною вагітна, слухала бандуриста Георгія Ткаченка і плакала під його пісні. Через 19 років я став його учнем.", - згадував Тарас Компаніченко.
Навчався в музичній школі (клас бандури), де був єдиним хлопчиком серед дівчачого колективу. Тато хотів, щоб син став художником, тому навчався в Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, Львівському інституті прикладного мистецтва (факультет мистецтвознавства). Згодом перевівся до столичної Української академії мистецтв. "Навчання в обох вузах допомогло мені науково підходити до підбору репертуару. Шукав старовинні пісні, щоб засвідчити, що в кожному історико-культурному періоді в Україні були достойні твори.", - Тарас Компаніченко.
З кінця 1980-х років Тарас Компаніченко у національному русі. "У мене все життя проходить під акомпанемент революцій, бунтів і повстань.", - говорить Тарас Компаніченко. Він - активний учасник Помаранчевої революції, під час якої багато виступав на головній сцені Майдану. Під час Революції Гідності дав десятки концертів на Майдані, виконував пісні військового циклу. Після початку російсько-української війни у березні 2014 р. часто бував у зони бойових дій, де виступав перед воїнами української армії. Учасник волонтерського руху. Автор низки поетичних творів, створених у старосвітському ключі, зокрема "Думи про битву на Савур-могилі" і пісні "Та шукав козак чести й слави...", присвячених українським воїнам, загиблим в Іловайському котлі.
Тарас Компаніченко - багатодітний тато, має двох синів і двох доньок. Обидва сини Тараса Компаніченка зараз у війську. "Для них обох це був свідомий добровільний вибір, хоча за віком вони не підлягали мобілізації.", - каже митець.
"Ми не можемо марнувати час на даремне, коли хтось у цей час стоїть на передній лінії. Ти мусиш бути максимально працьовитим, максимально відповідально ставитись до часу, щоб не проциндрювати його на якісь порожні, несуттєві речі.", - Тарас Компаніченко.
MiraStudia Модерна Україна
"Бути максимально корисним Україні під час воєнного лихоліття" - таким є життєве кредо Тараса Компаніченка. "Читаю лекції в навчальних центрах, де ми готуємо рекрутів до присяги. Як викладач добре бачу, що нині навчання новобранців - це не просто короткий формальний курс, а серйозне всебічне опанування всіх базових потрібних військовому знань.", - з інтерв'ю Тараса Компаніченка для "Арміяіnform".
Тарас Компаніченко протягом трьох десятиліть працює в галузі давньої музики України. Він володіє майстерністю гри на унікальних музичних інструментах - бандурі Остапа Вересая (кобзі), старосвітській бандурі, колісній лірі, ренесансній лютні, бароковій лютні.
"Старовинна музика нам потрібна для формування української ідентичності.", - переконаний Тарас Компаніченко. Він створює новітні епічні, музично-поетичні твори, виконує їх на старовинних інструментах і тим демонструє існування неперервності музичної традиції від давніх часів і зв’язує віддалені в часі і просторі епохи в єдиний культурний український духовний світ.
Народився Тарас Компаніченко в Києві. Родина його мами з Сумщини була прмусово виселена. Батьки майбутнього музиканта докладали зусиль, щоби син виростав в українському середовищі. Він навчався в українській школі, яких тоді в зрусифікованій столиці було мало. "Виріс у Сумах у діда з бабою. Досі стоїть перед очима картина: залита світлом веранда, на стіні - портрет Шевченка й ікона пророка Іллі. За вікном цвітуть жоржини і майори. А ми сидимо всі за столом і співаємо.", - зі спогадів митця.
Ще маленькому Тарасу тато подарував бандуру. "Щиро кажучи, я не любив бандуру. Мені хотілося на вулиці бавитися з хлопцями. У нас, у Святошино, була річка Жилка. Там бавилися у війну: був командиром, бігав з польовою сумкою... Мама переймала мене в яругах і приводила додому. Коли мама була мною вагітна, слухала бандуриста Георгія Ткаченка і плакала під його пісні. Через 19 років я став його учнем.", - згадував Тарас Компаніченко.
Навчався в музичній школі (клас бандури), де був єдиним хлопчиком серед дівчачого колективу. Тато хотів, щоб син став художником, тому навчався в Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, Львівському інституті прикладного мистецтва (факультет мистецтвознавства). Згодом перевівся до столичної Української академії мистецтв. "Навчання в обох вузах допомогло мені науково підходити до підбору репертуару. Шукав старовинні пісні, щоб засвідчити, що в кожному історико-культурному періоді в Україні були достойні твори.", - Тарас Компаніченко.
З кінця 1980-х років Тарас Компаніченко у національному русі. "У мене все життя проходить під акомпанемент революцій, бунтів і повстань.", - говорить Тарас Компаніченко. Він - активний учасник Помаранчевої революції, під час якої багато виступав на головній сцені Майдану. Під час Революції Гідності дав десятки концертів на Майдані, виконував пісні військового циклу. Після початку російсько-української війни у березні 2014 р. часто бував у зони бойових дій, де виступав перед воїнами української армії. Учасник волонтерського руху. Автор низки поетичних творів, створених у старосвітському ключі, зокрема "Думи про битву на Савур-могилі" і пісні "Та шукав козак чести й слави...", присвячених українським воїнам, загиблим в Іловайському котлі.
Тарас Компаніченко - багатодітний тато, має двох синів і двох доньок. Обидва сини Тараса Компаніченка зараз у війську. "Для них обох це був свідомий добровільний вибір, хоча за віком вони не підлягали мобілізації.", - каже митець.
"Ми не можемо марнувати час на даремне, коли хтось у цей час стоїть на передній лінії. Ти мусиш бути максимально працьовитим, максимально відповідально ставитись до часу, щоб не проциндрювати його на якісь порожні, несуттєві речі.", - Тарас Компаніченко.
MiraStudia Модерна Україна
| Читайте також |
| Коментарі (0) |