Такий шлях. Україна - собі, НАТО - собі...
Почекав, поки всі висловляться.
І пройде пару днів.
І ось - мої висновки щодо Саміту НАТО, що нам робити, щоб туди потрапити і як думають західні політику й чому. А, і це - чи боїться Захід путіна.
Отже, відбувся Вашингтонський саміт НАТО. Україна отримала гарантії 40 млрд на наступний рік. Обіцянки незворотності шляху до НАТО аж до моменту вступу та запросити нас туди, коли всі будуть згодні, запевнення в вічній підтримці і засудження рашки. І водночас – заборону бити по території РФ в глибину і чітке розуміння, що НАТО точно до моменту, поки у нас не закінчений конфлікт з РФ, нам не світить. Чи вважати це зрадою й катастрофою?
1. Цей Саміт точно не відповідав по рівню своїх рішень круглій даті – 75 років з дня заснування НАТО, через одну просту штуку: всі чекають результатів виборів в США. І ніхто, навіть самі США, не збираються робити різких рухів до моменту, поки не буде ясно, хто сидітиме в білому Домі наступні 4 роки. Надто ж в умовах, коли Байден страчує з кожним новим днем шанси. Якщо Америка не хоче форсувати події – то хто ж захоче їх форсувати? Тому, власне, Саміт просто продовжив ту політику, яка вже йде і йтиме ще мінімум півроку.
2. Чи боїться НАТО путіна? Боїться. Але не путіна. А втрати свого життя. Комфортного й легкого. Яке вони колись здобули ціною немислимих жертв та страждань. Тому Захід не збирається програвати путіну – але хоча понад усе уникнути прямої конфронтації. Західні лідери щиро вважають, що Україну треба підтримувати. Але так, щоб не воювати самим. І що рано чи пізно, РФ змушена буде піти на поступки. А там колись і путін помре. А в рашці зміна правителя означає зміна усього.
3. Це продовження чіткої парадигми часів Холодної війни: жодної ескалації, всі конфлікти – тільки через прокладки чи проксі. Щоб не повторити ескалацію, яка двічі призводила др світових війн. Це – саме те, на чому ґрунтується політика Байдена. Який ментально родом з 1970-х. З її розрядкою. І спробами тихо домовитися за спиною головного противника з його ворогами. Це саме те, що зробив Кісінджер в 1972 році, коли домовився з комуністичним Китаєм про співпрацю. Проти СРСР. Думається, в 2021 Байден щось подібне пропонував путіну вже проти Китаю. Але той відмовився через тупість. Ну, а далі ви історію знаєте.
До цього ще додамо Олафа Шольца і Німеччину. Яка дико боїться ремілітарізації Німеччини – бо це ж ай-яй-яй, треба перегляд, по суті, результатів Другої світової. Плюс сам Шольц – людина ментально родом з тих-таки 1970-х, коли Німеччина проводила політику Wandel durch Handel – зміни через торгівлю. Типу ми всі будемо взаємовигідно торгувати, й тому воювати буде невигідно. А ще плюс згадаємо прямі звинувачення Шольца в тому, що він та його оточення брали участь у фінансових махінаціях, які робили російські агенти. І що у РФ нібито є компромат на нього.
4. НАТО так само не хоче воювати напряму з Китаєм. Сподіваючись перемогти його через ті ж таки непрямі заходи або домовитись. Хоча й називає його порушником міжнародних відносин.
5. Що таке 40 млрд, обіцяних на наступний рік? Це дуже багато. І не варто це просто математично порівнювати зі 120 млрд які витрачає рашка. Адже гроші від НАТО – це не єдині надходження. Є ще 50 млрд від G7 та 5 млрд від ЄС. Плюс інші програми. Плюс зрештою наш український бюджет. Тому якщо все це скласти, то виходить цілком собі паритет з рашкою. Так, на жаль, не випереджання. Але це знову ж таки та сама політика – жодної ескалації, але щоб Україна вистояла.
6. НАТО і США вважають, й небезпідставно, що путін пішов ва-банк, щоб змусити нас капітулювати до кінця року. Адже далі у рашки починаються серйозні проблеми передовсім з особовим складом. Тобто, бажаючих вмерти за мільйонів рублів майже не залишиться. Значить – знову мобілізація, яка знову актуалізує війну для всіх верств населення. Цього кремль хоче уникнути. Тому зараз прикладає максимум зусиль, щоб зламати Україну. Не в останню чергу, необмеженим авіаційним терором та знищенням енергетики. Тобто, перетворенням життя українців на пекло, по типу сирійського. Тож, НАТО пообіцяло серйозно збільшити кількість і якість українського ППО. Це – позитивний фактор. Головне, щоб слова не розійшлися з дійсністю.
7. Абсолютно очевидно, що будь-які сподівання на те, що нас запросять у НАТО не просто до кінця бойових дій, а взагалі конфлікту з РФ, виявилися марними. На жаль, можна придумувати будь-які нові формулювання – суть та ж сама. Чи є це трагедією? Ні. Адже очевидно, що ніяка країна не хоче вже в ході війни, що йде, влазити в цю війну. Тому так – закінчувати все це, шукати рішення, йти на компроміси прийдеться саме нам самим. І коли Захід каже – рішення за Україною, то він не лукавить ні граму. Дійсно, ось карти на столі. Далі тільки нам самим вирішувати, чи продовжувати спротив, що вкладати самим, як будувати політику, на що йти, а на що – ні. Це добре в тому сенсі, що ніхто нас ні до чого не підштовхує – все відкрито. І тільки нам вирішувати, де межа компромісу з ворогом і чи є вона. За тих умов, які склалися. Захід чудово розуміє, що Україна – це не Афганістан. І тому кидати нас напризволяще ніхто не буде. Бо доля Заходу вже нерозривно пов’язана з нами. Однак це не означає, що нам хтось щось подарує. Самі, тільки самі.
8. Чи є провина України в цій ситуації? Безумовно. 30 років країна і люди валандалися як гівно в ополонці і не могли відповісти на питання «кто я?». Якщо ви думаєте, що в НАТО забули, як прямо напередодні широкомасштабки половина населення була проти НАТО, то ви сильно помиляєтесь. Так само, Захід прекрасно бачить й величезну корупцію оточення Зеленського, й не забув постійне бажання Зе намахати і не виконати взяті на себе зобов’язання і обіцянки. Апофеозом цього стала поведінка зе рік тому, на Вільнюському саміті. Де він пересварився з усіма, навіть з друзями типу Бена Уолеса. А далі, цілий рік адміністрація Зе займалася підготовкою саміту миру і обходжуванням Китаю та Глобального Півдня. Тоді як стосунки із Заходом ставали все більш напруженими і недовірливими. Фактор особистості Зеленського не просто перестав працювати, а й навпаки став проблемою. Передовсім у стосунках з американцями. І ось – результат, який вже не зміниться. «Своїм сучим сином», якому можна пробачити грішки, бо свій, зе так і не став. Тому просто відмахнутися від України вже не вийде. Але при Зеленському Україна ні членом НАТО, ні членом ЄС не стане. Для продовження реального руху в ці організації Україні доведеться повністю перезавантажити політику. І всю владну верхівку.
9. Що робити далі? Дуже чітко розуміти, що ніякої альтернативи Заходу в нас нема. Тому нам доведеться стати цим Заходом. Безпосередньо це означає ось що. Окрім криків про цінності та постійних вимог, ми маємо почати говорити мовою інтересів. Тобто, якщо США проти – давайте знайдемо, що ми можемо їм запропонувати, щоб ті погодились. Давайте дамо преференції американському збройному, нафтовому, будь-якому бізнесу. Який, як казав Блінкен, США готові будуть захистити силою зброї. Давайте цей бізнес буде мати повний мораторій від татаровщини, давайте у кожного буде своя особиста інвестняня не з дебільних постів в телеграм-помийках Банкової, а в реальному житті. Давайте прив’язуватися до Заходу грошима та конкретним вмістом гаманця конкретних десижнмейкерів. А також – суворим дотриманням слів та законів. Тільки так ми покажемо, що є частиною Заходу не на словах, а на ділі. І знову ж ми приходимо тут особистості Зеленського. Який Заходу не довіряє на рівні базових установок. І який повністю віддав країну на поталу Єрмаку та його зграї «ефективних менеджерів». Які сплять і бачать, як освоїти західні кошти, без жодної звітності та конкуренції. Відповідно, сподіватися, на якісь серйозні зміни в нашій політиці за каденції Зе, не доводиться.
10. Зеленський зараз в тупику. Він не знає, як вийти з війни, не втративши владу та аплодисменти. Тому впевнений, що невдовзі його камарилья почне прокачувати антизахідні настрої та качати проти НАТО. Щоб схилити настрої в бік необхідності миру. Нерішучість Заходу чи наше несприйняття його нинішньої стратегії ніяк не має дозволити розвернути нас з шляху туди. Не маю сумнівів, що Єрмак з арахамією із задоволенням домовляться з Китаєм чи Саудитами, візьмуть їх легкі гроші, пошлють Захід з його контролем і будуть тут панувати вічно. Якщо їм дати таку можливість. Тому як би зараз не хотілося покритикувати США та НАТО, тим більше, є за що – треба чітко усвідомлювати: інших альтернатив у нас нема. І той, хто пропонує замість рішення просто огульну критику клятих і нерішучих американців – ворог.
Ми вже не зійдемо зі свого шляху. І ми будемо в НАТО чи в тому, що неодмінно буде на його місці. Так, буде пекельно важко. Але такий шлях.
Богдан БУТКЕВИЧ
І пройде пару днів.
І ось - мої висновки щодо Саміту НАТО, що нам робити, щоб туди потрапити і як думають західні політику й чому. А, і це - чи боїться Захід путіна.
Отже, відбувся Вашингтонський саміт НАТО. Україна отримала гарантії 40 млрд на наступний рік. Обіцянки незворотності шляху до НАТО аж до моменту вступу та запросити нас туди, коли всі будуть згодні, запевнення в вічній підтримці і засудження рашки. І водночас – заборону бити по території РФ в глибину і чітке розуміння, що НАТО точно до моменту, поки у нас не закінчений конфлікт з РФ, нам не світить. Чи вважати це зрадою й катастрофою?
1. Цей Саміт точно не відповідав по рівню своїх рішень круглій даті – 75 років з дня заснування НАТО, через одну просту штуку: всі чекають результатів виборів в США. І ніхто, навіть самі США, не збираються робити різких рухів до моменту, поки не буде ясно, хто сидітиме в білому Домі наступні 4 роки. Надто ж в умовах, коли Байден страчує з кожним новим днем шанси. Якщо Америка не хоче форсувати події – то хто ж захоче їх форсувати? Тому, власне, Саміт просто продовжив ту політику, яка вже йде і йтиме ще мінімум півроку.
2. Чи боїться НАТО путіна? Боїться. Але не путіна. А втрати свого життя. Комфортного й легкого. Яке вони колись здобули ціною немислимих жертв та страждань. Тому Захід не збирається програвати путіну – але хоча понад усе уникнути прямої конфронтації. Західні лідери щиро вважають, що Україну треба підтримувати. Але так, щоб не воювати самим. І що рано чи пізно, РФ змушена буде піти на поступки. А там колись і путін помре. А в рашці зміна правителя означає зміна усього.
3. Це продовження чіткої парадигми часів Холодної війни: жодної ескалації, всі конфлікти – тільки через прокладки чи проксі. Щоб не повторити ескалацію, яка двічі призводила др світових війн. Це – саме те, на чому ґрунтується політика Байдена. Який ментально родом з 1970-х. З її розрядкою. І спробами тихо домовитися за спиною головного противника з його ворогами. Це саме те, що зробив Кісінджер в 1972 році, коли домовився з комуністичним Китаєм про співпрацю. Проти СРСР. Думається, в 2021 Байден щось подібне пропонував путіну вже проти Китаю. Але той відмовився через тупість. Ну, а далі ви історію знаєте.
До цього ще додамо Олафа Шольца і Німеччину. Яка дико боїться ремілітарізації Німеччини – бо це ж ай-яй-яй, треба перегляд, по суті, результатів Другої світової. Плюс сам Шольц – людина ментально родом з тих-таки 1970-х, коли Німеччина проводила політику Wandel durch Handel – зміни через торгівлю. Типу ми всі будемо взаємовигідно торгувати, й тому воювати буде невигідно. А ще плюс згадаємо прямі звинувачення Шольца в тому, що він та його оточення брали участь у фінансових махінаціях, які робили російські агенти. І що у РФ нібито є компромат на нього.
4. НАТО так само не хоче воювати напряму з Китаєм. Сподіваючись перемогти його через ті ж таки непрямі заходи або домовитись. Хоча й називає його порушником міжнародних відносин.
5. Що таке 40 млрд, обіцяних на наступний рік? Це дуже багато. І не варто це просто математично порівнювати зі 120 млрд які витрачає рашка. Адже гроші від НАТО – це не єдині надходження. Є ще 50 млрд від G7 та 5 млрд від ЄС. Плюс інші програми. Плюс зрештою наш український бюджет. Тому якщо все це скласти, то виходить цілком собі паритет з рашкою. Так, на жаль, не випереджання. Але це знову ж таки та сама політика – жодної ескалації, але щоб Україна вистояла.
6. НАТО і США вважають, й небезпідставно, що путін пішов ва-банк, щоб змусити нас капітулювати до кінця року. Адже далі у рашки починаються серйозні проблеми передовсім з особовим складом. Тобто, бажаючих вмерти за мільйонів рублів майже не залишиться. Значить – знову мобілізація, яка знову актуалізує війну для всіх верств населення. Цього кремль хоче уникнути. Тому зараз прикладає максимум зусиль, щоб зламати Україну. Не в останню чергу, необмеженим авіаційним терором та знищенням енергетики. Тобто, перетворенням життя українців на пекло, по типу сирійського. Тож, НАТО пообіцяло серйозно збільшити кількість і якість українського ППО. Це – позитивний фактор. Головне, щоб слова не розійшлися з дійсністю.
7. Абсолютно очевидно, що будь-які сподівання на те, що нас запросять у НАТО не просто до кінця бойових дій, а взагалі конфлікту з РФ, виявилися марними. На жаль, можна придумувати будь-які нові формулювання – суть та ж сама. Чи є це трагедією? Ні. Адже очевидно, що ніяка країна не хоче вже в ході війни, що йде, влазити в цю війну. Тому так – закінчувати все це, шукати рішення, йти на компроміси прийдеться саме нам самим. І коли Захід каже – рішення за Україною, то він не лукавить ні граму. Дійсно, ось карти на столі. Далі тільки нам самим вирішувати, чи продовжувати спротив, що вкладати самим, як будувати політику, на що йти, а на що – ні. Це добре в тому сенсі, що ніхто нас ні до чого не підштовхує – все відкрито. І тільки нам вирішувати, де межа компромісу з ворогом і чи є вона. За тих умов, які склалися. Захід чудово розуміє, що Україна – це не Афганістан. І тому кидати нас напризволяще ніхто не буде. Бо доля Заходу вже нерозривно пов’язана з нами. Однак це не означає, що нам хтось щось подарує. Самі, тільки самі.
8. Чи є провина України в цій ситуації? Безумовно. 30 років країна і люди валандалися як гівно в ополонці і не могли відповісти на питання «кто я?». Якщо ви думаєте, що в НАТО забули, як прямо напередодні широкомасштабки половина населення була проти НАТО, то ви сильно помиляєтесь. Так само, Захід прекрасно бачить й величезну корупцію оточення Зеленського, й не забув постійне бажання Зе намахати і не виконати взяті на себе зобов’язання і обіцянки. Апофеозом цього стала поведінка зе рік тому, на Вільнюському саміті. Де він пересварився з усіма, навіть з друзями типу Бена Уолеса. А далі, цілий рік адміністрація Зе займалася підготовкою саміту миру і обходжуванням Китаю та Глобального Півдня. Тоді як стосунки із Заходом ставали все більш напруженими і недовірливими. Фактор особистості Зеленського не просто перестав працювати, а й навпаки став проблемою. Передовсім у стосунках з американцями. І ось – результат, який вже не зміниться. «Своїм сучим сином», якому можна пробачити грішки, бо свій, зе так і не став. Тому просто відмахнутися від України вже не вийде. Але при Зеленському Україна ні членом НАТО, ні членом ЄС не стане. Для продовження реального руху в ці організації Україні доведеться повністю перезавантажити політику. І всю владну верхівку.
9. Що робити далі? Дуже чітко розуміти, що ніякої альтернативи Заходу в нас нема. Тому нам доведеться стати цим Заходом. Безпосередньо це означає ось що. Окрім криків про цінності та постійних вимог, ми маємо почати говорити мовою інтересів. Тобто, якщо США проти – давайте знайдемо, що ми можемо їм запропонувати, щоб ті погодились. Давайте дамо преференції американському збройному, нафтовому, будь-якому бізнесу. Який, як казав Блінкен, США готові будуть захистити силою зброї. Давайте цей бізнес буде мати повний мораторій від татаровщини, давайте у кожного буде своя особиста інвестняня не з дебільних постів в телеграм-помийках Банкової, а в реальному житті. Давайте прив’язуватися до Заходу грошима та конкретним вмістом гаманця конкретних десижнмейкерів. А також – суворим дотриманням слів та законів. Тільки так ми покажемо, що є частиною Заходу не на словах, а на ділі. І знову ж ми приходимо тут особистості Зеленського. Який Заходу не довіряє на рівні базових установок. І який повністю віддав країну на поталу Єрмаку та його зграї «ефективних менеджерів». Які сплять і бачать, як освоїти західні кошти, без жодної звітності та конкуренції. Відповідно, сподіватися, на якісь серйозні зміни в нашій політиці за каденції Зе, не доводиться.
10. Зеленський зараз в тупику. Він не знає, як вийти з війни, не втративши владу та аплодисменти. Тому впевнений, що невдовзі його камарилья почне прокачувати антизахідні настрої та качати проти НАТО. Щоб схилити настрої в бік необхідності миру. Нерішучість Заходу чи наше несприйняття його нинішньої стратегії ніяк не має дозволити розвернути нас з шляху туди. Не маю сумнівів, що Єрмак з арахамією із задоволенням домовляться з Китаєм чи Саудитами, візьмуть їх легкі гроші, пошлють Захід з його контролем і будуть тут панувати вічно. Якщо їм дати таку можливість. Тому як би зараз не хотілося покритикувати США та НАТО, тим більше, є за що – треба чітко усвідомлювати: інших альтернатив у нас нема. І той, хто пропонує замість рішення просто огульну критику клятих і нерішучих американців – ворог.
Ми вже не зійдемо зі свого шляху. І ми будемо в НАТО чи в тому, що неодмінно буде на його місці. Так, буде пекельно важко. Але такий шлях.
Богдан БУТКЕВИЧ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |