реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОЛІТИКУМ

Таки діагноз...

20-Груд-17 687 5.0 0
В ході роботи над телепередачею «На перехрестях історичних паралелей», присвяченою 500-річчю початку Реформації в Німеччині, доктор історичних наук, професор Володимир Дятлов зауважив, що після десяти років вивчення здатний осягнути цей цивілізаційний феномен менше, аніж на початку дослідження.

Співрозмовники в студії, кандидат історичних наук Сергій Горобець та автор цих рядків кивнули з цілковитим порозумінням. Відомо ж бо, чим більше в людини знань, тим серйозніше вона сумнівається і в повноті джерел, і у власних висновках.

Відомо, але не всім. Це підтверджує публікація в газеті «Чернігівщина» за 30.11.2017 року статті «Розумні стосовно історичних подій, але недолугі у творенні своєї історії». Вже сам заголовок спонукає замислитись над якістю інтелектуальних підвалин, з яких спинається такий собі Григорій Войток (далі, задля економії газетної площі – пан Г.). Адже історію творять, взагалі-то, народи, а не чиїсь ідеологічні опоненти. Та й чіпляти на останніх спрожогу ярлик «недолугі», коли вже кортить виставити себе поважним учасником дискусії, ніжно кажучи, некоректно. Навіть якщо пану Г. видається, що ті опоненти переймаються «…приклеюванням до трагедії нових визначень та гасел – геноцид, ПОМСТА ЗА СВОБОДУ ( ? – Р.М. Виділено мною) тощо».

Мова йде про… Голодомор. Найстрашніший в історії планети Земля злочин проти людяності, скоєний над українським народом комуністичним режимом Сталіна. А з точки зору пана Г., сумлінні дослідники моторошної трагедії до неї визначення геноциду просто-напросто «приклеюють».

Для малописьменних. Оті діяння сталінських посіпак визнані геноцидом українського народу Законом України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», і саме поняття геноциду має чітке визначення в міжнародному праві та національному кримінальному законодавстві нашої держави.

Так-так, пане Г. – кримінальному в тому числі. Адже пишете далі, що «…є й інша правда, про яку не прийнято говорити на ЗАХОДАХ З ГОЛОДОМОРУ ( ?!. –Р.М., виділено мною), бо вона не вписується в термін «геноцид» і взагалі може суперечити декомунізації»

Овва… Таки ж випхалося нарешті ключове слово цього спічу – «декомунізація». Муляє воно декому, ох і муляє. Але, задля справедливості – яку ж таку «іншу правду» видобув наш знавець, котрий патетично вигукує: «Скільки заборонених тем уже маємо в незалежній, демократичній Україні?» А далі, на підтвердження попередніх тез, наводить низку власноручних, слід сподіватися, виписок з архівних документів. Котрі буцімто мають спростувати «умозаключення» ( так в тексті – Р.М.) вченого Сергія Горобця про те, що «…в 1932-1933 роках селяни справді часто вмирали тихо, без спротиву, бо вже просто не залишилося ніяких ресурсів для опору».

От-от надибаємо сенсацію? На жаль, нічого подібного. В кількох документальних витягах, до яких чомусь пристрасно апелює суперечник декомунізації, йдеться лише про те, що замордовані селяни «заявляли», «говорили», «називали», «висловлювалися», «сварилися, не давали хліб…» Чим завершувався беззбройний лемент і куди потрапляли спершу протестувальники, а потім збіжжя, зрозуміти неважко. Складно втямити, яким же чином цей поодинокий опір « …врятував від голодної смерті сотні тисяч селян» - отаке твердження читача-аматора архівних матеріалів інакше, як надміру оптимістичним, назвати важко. Особливо, коли згадати реальну динаміку селянських повстань, нещадно придушених більшовицькими карателями: від 4100 у 1930 році до близько 1000 в 1932. А потім виступи згасають, і смерть від голоду в 1933-му косить 3 200 000 українців… І коли Сергій Горобець на підставі цих і багатьох інших фактів робить логічний висновок, що саме тоді Сталін з поплічниками таки доламали хребет селянству, безборонно забирали хліб і влаштували Голодомор з метою помсти і знищення українства взагалі - пан Г. хутенько і з аргументацією на рівні «Пилипа з конопель» заявляє, що кандидат історичних наук «…плюнув на пам’ять селян».

Тут, звісно, жодна логіка й чобіт не витирала. Надто ж, коли йдеться про вченого, який здійснив величезну дослідницьку роботу і на прикладі Чернігівського району довів, що на початок 30-х років минулого століття більшовики вже зуміли вивести спеціальну породу керівників сільського та районного рівня – пияків, розпусників без жодних моральних засад, зомбованих безконтрольною владою, патологічно схильних до насильства й тортур… Хіба що гірку посмішку може викликати в цьому зв’язку наступний пасаж нашого «першовідкривача» в його дискусії з «недолугими»: «Сучасні дослідники Голодомору політичними лозунгами затінюють такі страхіття , РАЗОМ З КАТАМИ ( виділено мною – Р.М.). Тож прояви доморощеного звірства досі не затавровані належним чином…»

Тут ще можна зрозуміти, що спостерігаємо звичайнісіньку недорікуватість – адже, слід сподіватися, пан Г. не мав на меті поставити на одну дошку дослідників і катів… Та важче набагато збагнути, як можна заходити в полеміку з тим же Сергієм Горобцем, не прочитавши для початку книгу, нещодавно вшановану найпрестижнішою в області премією ім. Михайла Коцюбинського. Називається вона «Хроніки війни більшовиків з українським народом. Голодомор 1932-1933 років на Чернігівщині: виконавці злочину».
Автори: Сергій Горобець, Сергій Бутко.

Таки справді – гірше невігласа може бути лише невіглас агресивний і самовпевнений. Настільки, що не посоромився хвицнути шановану жінку, одну з небагатьох перших на Чернігівщині активістів руху за Незалежність, доцента Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Шевченка – Тамару Демченко. Присікавшись до її слів, що «…інтелігенція боялася правду казати про голодовку навіть своїм дітям, щоб ті ніде не ляпнули зайве». І виснувавши з того дотепну, як пану Г. видається, репліку: «Цікаво було б довідатися, коли фаховий історик почала так сміливо, з новою термінологією говорити про Голодомор?Може, ще при Брежнєві?.. Та і в Незалежній, мабуть, не зразу на таке зважилися»

Варто було б йому таки дещо довідатися про життєвий шлях громадянки і патріота Тамари Демченко, перш ніж шкилювати на печерному рівні. Втім, чого це я взявся ображати предків - троглодитів? Краще пригадаю, як черствіло обличчя мого діда Сави Мусієнка, в’язня сталінського ГУЛАГу з десятилітнім стажем, коли наївне хлоп’я намагалося розпитати, чому навіть у 60-х роках минулого століття він тримає на горищі пару мішків з сухарями… В тому ж ряду – шок вже цілком дорослого журналіста, коли мій колишній декан Микола Штепа, фізик зі світовим іменем, член Нью-Йоркської академії наук, розповів разючі факти про пережитий підлітком Голодомор, але категорично заборонив посилатися, називати його прізвище в передачі Українського радіо…

Наприкінці статті «Розумні стосовно історичних подій, але недолугі у творенні своєї історії» - деякі фрагменти заголовка дуже пасують самому автору – Григорій Войток знову вирішив сяйнути інтелектом: «Років через п’ятдесят-сто нові історики теж, думаю, будуть досліджувати наш «геноцид» ( ! – Р.М.) стосовно 60 відсотків населення…» Що тут поробиш, вибачайте, клініка. Але варто згадати серйозне застереження голови Українського інституту Національної пам’яті Володимира В’ятровича: «Політикам та громадським діячам варто утриматися від безвідповідального вживання у своїй риториці слів «геноцид» та «голодомор» виключно заради посилення емоційного впливу на аудиторію. Недоречне використання обох термінів, які означають буквальне вбивство мільйонів людей, призводить до їх нівелювання і є наругою над пам’яттю убитих».

Я би посилив формулювання шанованого історика – пам’яттю невинно убієнних… А що стосується блюзнірського вживання ( так і проситься москальське «употрєблєніє») цих трагічних для українця понять паном Г. – отут і повернімося до початку. Таки діагноз. Діагноз манкуртячого «мішлєнія» на рівні компартійної газети-районки, яку колись і очолював наш всезнайко. Цією хворобою старше покоління, крім найтяжче інфікованих більшовизмом, переважно перехворіло. А молодь, особливо після Революції Гідності, виробила вже стійкий імунітет. Та варто зауважити – людство шанує братів своїх менших, зокрема, собак, але вакцину від сказу тримає напоготові.

Ростислав МУСІЄНКО, член Національних спілок письменників та журналістів України, лауреат Всеукраїнських конкурсів «Коронація слова» та «Смарагдова ліра»

Опубліковано в газеті "Сіверщина". Передплачуйте по всій Україні - бо більше ніде такого не прочитаєте!



Теги:Бобровиця, Григорій Войток, Яковишин, Голодомор, Ростислав Мусієнко


Читайте також



Коментарі (0)
avatar