Таємниці Чорнобильської аварії

Аварія на Чорнобильській станції сталася через проведення експерименту. Зміст його полягав у перевірці, скільки часу може давати електроенергію генератор за рахунок інерції при відключенні подачі пари. Чи достатньо буде цього часу, щоб безперебійно працювали насоси подачі в реактор охолоджувальної води до включення аварійних дизель-генераторів. Для цього половину насосів підключили не до мережі, а до відключеного генератора, що втрачає оберти. Вважалось, що через умови експерименту аварійна ситуація не виникне.

О першій годині 23 хвилини 44 секунди стався перший вибух — самого реактора, зруйнованого перегрітою парою.

Вважалось, що другий вибух, як і перший, теж не був ядерним: при високій температурі вода реагує з графітом, утворюючи суміш горючих газів. Ці гази вибухнули при контакті з повітрям. Через декілька годин у Скандинавії спрацювали прилади радіаційної небезпеки, і весь світ дізнався про радіаційну аварію. Хмара з реактора розсипала радіоактивне забруднення по всьому світу.

У наукових висновках стверджувалось, що аварію спровокувала команда відповідального за випробування натиснути аварійну кнопку «АЗ-5» після того, як на станції почувся гул і мигнуло освітлення. Команда цієї кнопки повинна була заглушити реактор введенням в активну зону стержнів-поглиначів. Але як тільки кнопка була натиснута, начебто і пролунав вибух. Відповідальні за проведення випробувань виявились крайніми. Розрахунки японських і наших спеціалістів давали однаковий результат: реактор, натискай кнопку чи не натискай, — не вибухне.

Реактор вилетів!

Одначе є й інша версія самовідданого дослідника Костянтина Чечерова. Зразу після аварії він не виявив теплового випромінювання залишків активної зони реактора, яке повинно було бути дуже потужним. А 1988 року відеокамери підтвердили, що реакторна зона порожня. Реактора там не знайшли! Тому Чечеров обґрунтовано зробив висновок, що при першому вибуху із корпусу станції вилетіли всі 190 тонн уранової начинки. Під час зниження обертів циркуляційних насосів, які живились від досліджуваного генератора, о першій годині 23 хвилини 10 секунд двигуни насосів зупинились, спрацювали запобіжники двигунів, наявність яких не врахували при плануванні експерименту. Відповідно вода перестала циркулювати і швидко перетворилась на пару. Пара під тиском значно більше 100 атмосфер (робочий тиск 70 атмосфер) наповнила простір, розірвала труби під реактором, і створилось величезне реактивне утворення на паровій тязі більше 5000 тонн, що й викинуло реактор на висоту близько 60 метрів із місця установки реактора. Там реактор вибухнув, тому і сталося радіоактивне забруднення величезних територій.

Кожен насос, що подає воду в реактор, приводиться в дію електродвигуном. Електродвигун виготовляє конкретний завод.

Для заводу виключно двигун є кінцевою продукцією (а не реактор чи щось інше). Щб двигун зберегти, він оснащується власним захистом. Якщо змінюється частота струму, двигун вимикається через 30 секунд. А коли падає напруга — то через 0,7 сек. Тим, хто планував експеримент на четвертому блоці, це не спадало на думку, вони розраховували на поступове зменшення подачі води. Аварія була несвідомо запланована, коли вирішили проводити експеримент.

Станція — це виробництво електроенергії, а не дослідний стенд. Для аварійного захисту від перевищення тиску пари в реакторі встановлені автоматичні пароскидні клапани. На реакторах 1 і 2 пара скидалась в атмосферу, а на реакторах 3 і 4 — в ізольований від атмосфери басейн з водою. Від перегрівання і високого тиску спрацьовують пароскидні клапани, під реактором підвищується тиск значно вище 10 атмосфер, лопаються 1659 труб, по котрих у нормальному режимі циркулює вода, пара якої подається на турбіни електростанції. Виникає тиск, а також реактивна тяга, достатні для того, щоб усю активну зону реактора разом з кришкою біологічного захисту «Еленою» викинути як пробку. Реактор викидає під дах, де він і вибухає.

Вибух — ядерний за своєю фізичною природою, але значно повільніший порівняно з вибухом атомної бомби, а тому з точки зору потужності — мізерний. Порядку 0,01 кілотонни. Рушаться покрівля і стіни станції. Бетонні блоки сиплються в порожню шахту реактора. За ними падає кришка «Елена». У ці секунди на пульті чують глухі удари, гасне, а потім вмикається світло (автономне аварійне освітлення). Керівник випробувань Дятлов кричить: «Нажимай кнопку, будем расхолаживаться с аварийной скоростью!» Ніяка людська фантазія не здатна була збагнути, що трапилось. І тим паче розум не в силах був усвідомити, що — все! Вони кидаються рятувати те, чого вже нема.

Анатолій АТРОШЕНКО.

Повністю статтю читайте в газеті "Сіверщина" за 22 квітня.