Святий Грааль Чернігівський

Істинна історія нашого народу прихована «завдяки» імперським ідеологіям, науковим дослідженням та власній дурості. Проте очистити її від нашарувань помилкових та брехливих знань можна.
Не буду розповідати про те, як я познайомився з цим чоловіком, котрий, з одного боку, — сучасний успішний підприємець, а з іншого — нащадок волхвів, людина, яка володіє Знанням. Скажу лише, що знайомство з ним супроводжувалося містичними з’явами та цілком реальними небезпеками, котрі можуть лягти в основу сучасного трилера. Повірте: нащадки касти відунів ходять серед нас. Звісно, вони не зі срібним обручем на голові, не в полотняних одіяннях. Так само, як і переважна більшість українців, вони ходять до церков, адже храми збудовані на місцях давніх капищ, моляться (бо православні святі — це іпостась давніх богів, притаманних нинішній астрологічній епосі Риб), працюють, але водночас несуть істинне знання про історію, традиції та місію нашого народу.
Пропоную вибрані місця з лекції волхва, ім’я якого називати непотрібно.

Гіперборея — наш край

Чернігово-Сіверська земля з давніх-давен була езотеричним центром України, у міжріччі Десни та Дніпра зародилася стародавня цивілізація. І непотрібно шукати Гіперборею десь там, у Заураллі, вона тут. Невипадково під Мезином на Коропщині відкрита перша стоянка білої індоєвропейської людини, знайдені перші музичні інструменти. З часом на ці землі насунувся льодовик, який знищив на величезній території будь-які сліди цивілізації, в тому числі мамонтів. Але придеснянських пагорбів льодовик не захопив. Вони залишилися зеленими оазами посеред льоду протягом тисячоліть. Тут зберігався та накопичувався прадавній людський досвід. Оазами залишилися й чернігівські пагорби, які з часом стали культовим центром для місцевих народів.
Це неофіційна частина історії. Один з арійських народів — скіфи-кочівники, про яких збереглися навіть письмові свідчення, визнані «офіційною» історичною наукою, своїм духовним центром вважали саме територію нинішньої Сіверщини — тоді цю землю називали Герри. Уперше це аргументовано довів у книзі «Меч Арея» письменник Іван Білик. Відразу ж після виходу книга була заборонена радянською владою і вилучена з книгарень та бібліотек.
За свідченням грецького історика Геродота Герри містяться за 40 днів від Дніпровського лиману (берега Чорного моря). «За рікою Герром міститься ота сама Басілея, і живуть найхоробріші й численні дуже скіфи, які вважають усіх інших скіфів своїми підданцями», — писав давньогрецький історик.
Пройдімо шлях від лиману до вотчини, де скіфи ховали своїх царів. Коли вирушимо на веслах або під вітрилами з лиману, то за сорок днів, хоч би там що, опинимося в районі Київа, долаючи в день по двадцять — тридцять кілометрів. Це буде місце впадіння Десни (Герри). Отже, Придеснянський край — це і є ті Герри, духовне серце Скіфії.
Цей край, для греків далеку Північ, елліни називали Гіперборея. Назва дослівно перекладається як «країна за Північчю». Старослов’янське «север» походить від загальнослов’янського severь і далі — від індоєвропейського skuro.
Отже, Гіперборея — це околиця Сіверщини. Грецькі джерела зберегли для нас розповіді про скіфських волхвів, які володіли таємничими знаннями, котрі й досі ми не можемо пояснити. Серед найвпливовіших жерців давньої Греції був один таємничий мудрець на ім'я Абаріс із Гіпербореї, який користувався стрілою, подаровоною Аполлоном. Завдяки їй він мав здатність літати. За це його називали «Небоходом».

Се Рим

Звичайно, в такій святій для протоукраїнських племен місцевості, якою були Герри-Гіперборея, не могли не існувати міста. Римський географ Клавдій Птолемей свого часу склав підручник з географії, куди ввійшло 8 книг. У ньому — добре систематизоване зведення географічних знань давніх людей про світ. Він вказав координати восьми тисяч пунктів — від Скандинавії до верхів’я Нілу, від Атлантичного океану до Індокитаю, підставою для чого послужили відомості про маршрути купців і мандрівників. До цього надзвичайного трактату додається одна загальна карта і 24 спеціальні карти земної поверхні. І майже на тому місці, де стоїть нинішній Чернігів, вказано місто Сірім (Серім). Відомий археолог та історик Борис Рибаков у своїй монографії «Древности Чернигова» пов’язує виникнення Чернігова із поселенням скіфського періоду в урочищі Татарська гірка, розташованого поблизу с. Анисів, на лівому корінному березі Десни, де життя тривало і в епоху Київської Русі. Досі в цій місцевості збереглося безліч курганів та залишки городища. Саме це городище й ототожнюється істориками із містом Серімом. До речі, в літописні часи Чернігів лежав не на Десні, а на Стрижні. Десна остаточно підійшла до Чернігова наприкінці 18 століття, нині ми спостерігаємо процес її «повернення», вона потихеньку «з’їдає» лівий берег. Водночас Серім як потужний торговий і духовний центр розташовувався на глибоководній Десні, а не на «куцому» Стрижні. З часом (можливо, через відступ Десни) люди перейшли із Серіма до Чернігова. Проте Серім (зверніть увагу на назву міста: Серім — Се є Рим — Перший Рим) залишився духовним центром цього краю. У часи ранніх слов’ян, коли існувало Готсько-слов’янське королівство, Серім був його езотеричним центром. Існують матеріали, які стверджують, що в часи Другої світової війни представники «Аненербе» («Німецького товариства з вивчення давньої германської історії та спадку предків») проводили дослідження Татарської Гірки так само, як і могильника поблизу Шестовиці — одного з найбільших поселень вікінгів у Східній Європі. Невідомо, що вони там знайшли, скоріше за все нічого, адже предки вміли приховувати свої таємниці. Проте німці, не встигаючи провести розкопки, засадили обидві місцевості соснами, щоб зберегти об’єкти для нащадків. Ліс росте й донині.
Що ж шукали тут гітлерівські науковці?

Святий Грааль Чернігівський

Це видасться вам неймовірним, але копалися німці тут у пошуках найбільшої таємниці та цінності нашого краю — святого Грааля. Традиційна історія Святого Грааля така: Євангеліє розповідає, що Йосип Аримафейський, член синедріону, таємний послідовник Ісуса Христа, заволодів святим кубком, з якого пив Ісус під час таємної вечері. Йосип Аримафейський домігся дозволу Понтія Пілата забрати тіло Христа до своєї усипальниці для поховання. Тоді ж Йосип Аримафейський зібрав кров Ісуса в потир. Йосип узяв із собою кубок до краю, що зараз називається Великою Британією, і зберігав його до самої смерті. Після його смерті члени родини передавали кубок у спадщину. Його місцезнаходження невідоме, але, як стверджується, він зберігається в замку, оточеному пустирищем. Його охороняє страж на ім’я Король-Рибалка, що страждає від невиліковних ран.
Дехто може заперечити: який стосунок має християнство до волхвів, язичників-рідновірів? Дослідник Ігор Каганець довів неюдейське, а індоєвропейське походження Христа. Декілька тисячоліть тому Ізраїль був подібний до спочилого СРСР: ця держава складалася не тільки із семітів, а й з індоєвропейців. Ці племена («народи моря») прийшли на землі Східного Середземномор’я із Балтійського півострова та Північного Причорномор’я. Одне з них — філістимляни, вони ж пелаги — дали назву Палестині. До цих племен належав і рід, що керував Ізраїлем, з якого походив Ісус. Його появу передрікали не тільки єврейські мудреці, а й арійські волхви, інше ім’я Ісуса — Хорс.
Але повернімося до Йосипа та Святого Грааля. За те, що Йосип зняв Ісуса Христа та поховав у власній гробниці, його було ув’язнено. Перебуваючи у тюрмі, Господь дарував Йосипу сон, під час якого Йосип опинився у місцевості, яку назвав Авалон, де він мав залишити Грааль. Це слово зрозуміле для будь-якого чернігівця. Ставши на пагорбах Серіма, кожен побачить Чернігів і скаже: «А Вал он!» Для позначення місця, де він залишив свій посох, зроблений із того терну, що обвивав голову Ісуса Христа. Проте зрозуміло, що дерево не пережило б тисячоліть. І він залишає свій посох (кий) у назві Київ. Невипадково саме в ці місця приходить апостол Андрій Першопокликаний. Та й сни Йосипа Аримафейського — теж шлях до підказки місцезнаходження Грааля. Місцевість, де він бачив сни, — Десна, Снов (його місцеві мешканці називають ще Снива).
Тож невипадково ігумен чернігівського монастиря Даниїл у своїй книзі стверджує: «Всім подібний Йордан до річки Снов», і маються на увазі не тільки географічні характеристики. До речі, біля Анисова є долина, котру місцеві люди називають Ірієм. Ирій — назва раю в українській міфології, місце перебування душ предків, острів у всесвіті, першоземля богів і світу…
Я хотів би застерегти легковірів та просто нерозумних людей, котрі, прочитавши цей матеріал, озброївшись лопатами та картами, підуть шукати Грааль. Повірте, він охороняється. І це істина.
Ми ж на цьому завершуємо першу частину подорожі у глибини неспотвореної історії.

Записав Олександр ЯСЕНЧУК
Продовження буде