Священне слово

Піднімалися до нього на Горове гніздо за розрадою люди. Прибутні звірялися в своіх клопотах і журах.

«Життя непросте. Весь час сумніваюся, як чинити...»
«Так», - коротко відповідав він.

«Життя складне. Я зовсім розгубилася...»
«Все так».

«Життя пусте. Я розчарувався...»
«Так, так».

«Життя жорстоке. Я зламалася...»
«Добре кажеш».

«Що тут доброго?» - дивувалися.
«Добре, що попереду кладете слово «життя».

«І що ж нам робити?»
«Жити. Бо єдине, що священне в цьому живому світі, це - життя. Насінина терену, чи шипшини, чи соняшнику, що впала в терновищі чи на пустирі, не розгублюється, не сумнівається, що ій чинити. Чіпляється грунту і дереться вгору до сонця. Й не ламається на вітрі чи під копитом худобини. І не розчаровується, коли обростає колючками, бо таку іі сотворив Бог. Але цвіте і пахне, і годує, зцілює плодом птахів і людей. А затим і сама ронить насіння, щоб продовжити себе в новому житті... Ви питаєте мене, що робити? Жити! Добуваючи, зрощуючи в собі крихти втіхи від найбільшого Божого дару - життя. Бо ми теж - насіння Неба».

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. «Золотий час. Одкровення карпатського знатника». (Фрагмент із книги).