Сукня до кісточок

Моя перша справжня, "до кісточок", сукня знайшла мене у підготовчій групі садочка, напередодні Свята осені. Я мала бути Осінню, фактично ведучою заходу, а це - відповідальність та багато слів напам'ять, які вчилися легко і переказувалися з натхненням... Але сукня - вона була важливішою за всі інші важливості. Мене вперше огортала блискуча жовта м'яка тканина, обшита різнобарвними листочками. Навіть коли через кілька місяців на Новий рік мені дали роль Снігурки, я не мала такої краси. І коли в першому класі вбрала костюм Ночі - він так не запам'ятався.

Це я до чого? До того, що за пару годин до Преторії увійде осінь. Ми щойно повернулися з піци і знайшли біля дверей її прямі докази - облетілі рожеві пелюстки на підлозі, які вітром занесло у дім. Надворі досі плюс тридцять і цвіркуни, та зовсім інакші, ніж у північній півкулі, сузір'я. Але я вперто впізнаю у них ківш Великої Ведмедиці, який завжди впізнавала в українському небі.
У цьому щільному теплому повітрі я не чую осені і взагалі не вірю у її можливість. Мене переповнюють радість і українська весна, яка зараз вже постукає у шибки всім, хто такий далекий і кого ніжно люблю.

А сукні "до кісточок" - їх тепер цілком достатньо, аби почуватися щасливою і тепло згадувати ту найпершу, з дитячого садочка, в старенькому і затишному Чернігові.

Оксана РОЗУМНА