Столярко

Чоловік мав майстерню і різний там реманент.
Тесав з дуба красивий посуд, лампи і свічники.
А коли росіяни поперли, в один момент
спакував ножівку і рубанок до наплічника.
В лісі чувся, як їжак поряд з мискою молока,
не компанійський, зосереджений, дивацький.
Але щодня якийсь пеньок оживав у його руках,
гілочка перетворювалася у ложку солдатську.
Чоловік носив гвинтівку, гранату і стамески,
навалював ворогам, а в час відпочинку —
човгав ножем по осиці в натхненному сплеску,
створюючи на кухлику мереживну павутинку.
Дощечки для нарізки обрамлював візерунками,
не розлучався з тесалом, як з кращим другом,
подовгу мудрував над якимись розрахунками
і витесував щось напрочуд мистецьке стругом.
Чоловік був не балакучий, вдумливо-мовчазний,
та вмів у місцевих виміняти вироби на солярку,
побратими швидко придумали йому позивний
через ремесло та ріст низький — Столярко.
Дядько Столярко був передпенсійного віку, розлучений, в добрих стосунках з колишньою.
Якщо снаряд, то щоб одразу, аби не калікою,
бо жінка колишня не подякує Всевишньому, —
якось поміж усього сказав Столярко у бліндажі.
Війна на те й війна, що чатує тебе сюрприз,
краще заповіт напиши, кому лишиш свої ножі, —
сміялися, — кому із нас дістанеться ласий приз?
Столярко сміявся теж, аякже, дідька всратого!
Ідіть і придумайте собі заняття, щоб по душі!
Коли у підрозділі пішли перші бойові втрати,
зі Столярка ще більше дивувалися товариші.
Він стругав, і тесав, і різьбив безперестанку,
аж запідозрили його в моральному занепадку.
Чи спав, чи ні, хапався за рубанок спозаранку,
а потім, як всі, дотримувався воєнного порядку.
Ти ще малий, казав командиру, годишся у внуки,
але вдумайся, про що говорю з тобою.
У тебе є крепкі руки, і в мене є крепкі руки —
і випало так, що тримають вони … зброю.
Нас сюди у цей ліс з різних усюд занесло,
У це Богом забуте від цивілізації укриття.
хтось тут за сім’ю, за мрію, от я — за ремесло,
воюємо всі тут насмерть заради життя!
Столярко не часто з кимось говорив душевно,
У ворога влучав мітко, заслужив бойову славу,
а потім довго-довго різьбив з дерева ревно,
і як творець, прославляв свою столярну справу.

Мирослава Ільтьо