Сто років тому Кубань намагалася повернутися до України
Кубанська Народна Республіка була одним з десяти державних утворень, які виникли в 1917–1918 роках на теренах колишньої Російської імперії. Столицею Кубанської республіки був Катеринодар – нині Краснодар. За першою конституцією республіки був проголошений її склад, що включав Кубанську область, Чорноморщину, Ставропільщину, Терщину, велися перемовини з Гірською республікою.
20 січня 1918 року Законодавча Рада Самостійної Кубанської Народної Республіки ухвалила резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до Української Народної Республіки, але через агресію Радянської Росії це об'єднання не відбулося. Пізніше, протягом 1918–1920 років таких спроб злуки Кубані з Україною відбулося декілька, але жодна з них так і не була успішною. 4 грудня 1918 року на надзвичайній сесії Крайової ради було прийнято другу Конституцію, якою назву Кубанська Народна Республіка було змінено на Кубанський Край.
Роль кубанців в Українській революції дуже помітна. Велика їх кількість перебувала у складі окремих бойових частин армії УНР, брала активну участь у бойових діях проти червоних і білих військ. До однієї з найбоєздатніших частин Армії УНР, славної 3-ї Залізної дивізії, вояки якої в травні 1920 року першими вступили до Києва, входив відділ кубанських козаків на чолі з отаманом Юшкевичем.
17 березня 1920 року Кубанська Республіка була знищена більшовиками.
Сьогодні в Росії про Кубанську Народну Республіку говорити заборонено, оскільки Кубань може бути одним з осередків сепаратистських рухів. Багато російських та іноземних експертів, оцінюючи масштаби сепаратизму в РФ, вважають розпад імперії неминучим у відносно недалекій перспективі. За даними дослідження російського "Левада-центру", 50% росіян вважають сепаратизм серйозною проблемою РФ.
Дмитро Сінченко, аналітик "Радіо Свобода" вважає, що розпад Росії призведе до поглинання її територій сусідніми державами. "Кубанський, Ставропольський краї, Ростовська, Воронізька, Курська, Білгородська, Брянська, Волгоградська області – це етнічні українські території. Вони заселялись переважно українцями (землі східної Слобожанщини, Стародубщини, Малинового та Жовтого клинів). Логічно, що на них може претендувати Україна", – пише він.
Коріння сепаратизму на Кубані сягають ХХ сторіччя, в середовище націоналістичних груп козаків "Донського союзу націоналістів". Козацькі утворення становили опозицію більшовикам, що призвело в результаті до масових репресій населення Кубані й Дону. Тепер ідеї незалежності регіону отримали новий сенс. Поштовхом до цього став "Марш за федералізацію Кубані", проведений російської активісткою Дариною Полюдовою в 2014 році. Тоді, у зв'язку із захопленням Криму на російських телеканалах стали говорити про необхідність "федералізації" української держави і "особливий статус" Донецької та Луганської областей України.
Багато активістів задалися питанням: чому російська влада підтримує федералізацію України, але не підтримує справжню федералізацію власної країни. В одному з інтерв'ю кубанський політолог, якого переслідують російські спецслужби, в результаті чого був вимушений покинути Росію, Михайло Сава, так відгукнувся про справу "Маршу за федералізацію Кубані": "Справою проти Дарини Полюдової управління ФСБ по Краснодарському краю привернуло величезну увагу до теми сепаратизму і змусило людей, незадоволених порушенням прав і свобод в Росії, задуматися – наскільки привабливим для них може виявитися сепаратизм".
Можливо, якщо в подальшому федеральна влада не змінить стратегію і стиль управління, Російська імперія в черговий раз опиниться на краю прірви. Ймовірно, тоді справа піде вже далі маршів, про які говорить Михайло Сава, тим більше, історичний фундамент у кубанського сепаратизму вже є, так як раніше, у 1918 році Кубанська Народна Республіка разом з УНР боролася проти більшовиків. Насьогодні представники сепаратистського руху на Кубані оголосили про створення Комітету визволення Кубані, який в листопаді 2017 року проголосив суверенну державу Кубанська Народна Республіка: було оголошено про початок боротьби за місцеві вибори, після закінчення яких владу в республіці буде здійснювати Комітет визволення Кубані.5 канал
20 січня 1918 року Законодавча Рада Самостійної Кубанської Народної Республіки ухвалила резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до Української Народної Республіки, але через агресію Радянської Росії це об'єднання не відбулося. Пізніше, протягом 1918–1920 років таких спроб злуки Кубані з Україною відбулося декілька, але жодна з них так і не була успішною. 4 грудня 1918 року на надзвичайній сесії Крайової ради було прийнято другу Конституцію, якою назву Кубанська Народна Республіка було змінено на Кубанський Край.
Роль кубанців в Українській революції дуже помітна. Велика їх кількість перебувала у складі окремих бойових частин армії УНР, брала активну участь у бойових діях проти червоних і білих військ. До однієї з найбоєздатніших частин Армії УНР, славної 3-ї Залізної дивізії, вояки якої в травні 1920 року першими вступили до Києва, входив відділ кубанських козаків на чолі з отаманом Юшкевичем.
17 березня 1920 року Кубанська Республіка була знищена більшовиками.
Сьогодні в Росії про Кубанську Народну Республіку говорити заборонено, оскільки Кубань може бути одним з осередків сепаратистських рухів. Багато російських та іноземних експертів, оцінюючи масштаби сепаратизму в РФ, вважають розпад імперії неминучим у відносно недалекій перспективі. За даними дослідження російського "Левада-центру", 50% росіян вважають сепаратизм серйозною проблемою РФ.
Дмитро Сінченко, аналітик "Радіо Свобода" вважає, що розпад Росії призведе до поглинання її територій сусідніми державами. "Кубанський, Ставропольський краї, Ростовська, Воронізька, Курська, Білгородська, Брянська, Волгоградська області – це етнічні українські території. Вони заселялись переважно українцями (землі східної Слобожанщини, Стародубщини, Малинового та Жовтого клинів). Логічно, що на них може претендувати Україна", – пише він.
Коріння сепаратизму на Кубані сягають ХХ сторіччя, в середовище націоналістичних груп козаків "Донського союзу націоналістів". Козацькі утворення становили опозицію більшовикам, що призвело в результаті до масових репресій населення Кубані й Дону. Тепер ідеї незалежності регіону отримали новий сенс. Поштовхом до цього став "Марш за федералізацію Кубані", проведений російської активісткою Дариною Полюдовою в 2014 році. Тоді, у зв'язку із захопленням Криму на російських телеканалах стали говорити про необхідність "федералізації" української держави і "особливий статус" Донецької та Луганської областей України.
Багато активістів задалися питанням: чому російська влада підтримує федералізацію України, але не підтримує справжню федералізацію власної країни. В одному з інтерв'ю кубанський політолог, якого переслідують російські спецслужби, в результаті чого був вимушений покинути Росію, Михайло Сава, так відгукнувся про справу "Маршу за федералізацію Кубані": "Справою проти Дарини Полюдової управління ФСБ по Краснодарському краю привернуло величезну увагу до теми сепаратизму і змусило людей, незадоволених порушенням прав і свобод в Росії, задуматися – наскільки привабливим для них може виявитися сепаратизм".
Можливо, якщо в подальшому федеральна влада не змінить стратегію і стиль управління, Російська імперія в черговий раз опиниться на краю прірви. Ймовірно, тоді справа піде вже далі маршів, про які говорить Михайло Сава, тим більше, історичний фундамент у кубанського сепаратизму вже є, так як раніше, у 1918 році Кубанська Народна Республіка разом з УНР боролася проти більшовиків. Насьогодні представники сепаратистського руху на Кубані оголосили про створення Комітету визволення Кубані, який в листопаді 2017 року проголосив суверенну державу Кубанська Народна Республіка: було оголошено про початок боротьби за місцеві вибори, після закінчення яких владу в республіці буде здійснювати Комітет визволення Кубані.5 канал
| Читайте також |
| Коментарі (0) |