Сто років Солженіцину

Питають - чи маємо ми бути вдячними Алєксандру Солженіцину за "Архипелаг ГУЛАГ"? Спочатку запитаймо - а ви його прочитали? Я, наприклад, не осилив - таке важке, неакуратне, абсолютно нехудожнє письмо, що десь на 10 сторінці й покинув. І мені начхать на його політичну славу, підсипану нобелівським продажним (політично) комітетом - це не читається.

Натомість Іван Багряний у "Тигроловах" і художньо, і переконливо показав сталінщину. Поте Багряного не знають, бо Українці не мали своєї держави. А світ чув імперію тільки...

Та найбільш переконливим щодо ставлення до Солженіцина є Левко Лук'яненко - ось він говорить про стукача Солженіцина -

- Олександр Солженіцин побував у сталінських таборах, довго жив на Заході. Чому ж у нього таке ставлення до Голодомору?

— Це одна з особливостей російської інтелігенції. Упродовж історії Росії від Івана Грозного у ній існувала прозахідна течія. Її представники завжди хотіли трохи модернізувати імперію, щоб наблизити до Європи. Але ніколи не бажали розвалити її. Солженіцин теж належить до таких. Він був незадоволений комуністичною диктатурою, хотів, щоб Росія була християнською державою. Але всі інтелігенти "великої й неподільної" завжди сходилися в одному: Росія має залишатися імперією. І ніякі національно-визвольні рухи народів України чи Кавказу не можна підтримувати. Навпаки, треба придушувати.
Коли Солженіцин потрапив у табір, там половина в"язнів були борці за волю України — вояки ОУН і УПА. Він став агентом КГБ, втесався в довіру українців, які готували повстання. Потім доніс. Їх усіх розстріляли.

"У таборі Солженіцин став агентом КГБ і доносив на українців", 3 квітня 2008, «Газета по-українськи»

Василь ЧЕПУРНИЙ