Ставте Дідуха!

Дідух є основним ритуальним символом різдвяно-новорічної обрядовості українців. Це – необмолочений сніп збіжжя, обвʼязаний двома- трьома перевеслами.

На Дідуха залишають першого або останнього вижатого на полі снопа. На Волинському Поліссі його складають із декількох різновидів пашниці – жита, пшениці, ячменю, вівса. Колись у Дідуха ще й встромляли косу, серп, граблі, що мало забезпечити в наступному році успішну працю на полі.

Дідуха ставлять на покуті і саме за ним ховається господар, питаючи дітей: "Чи бачите мене?" Ті відповідають, що ні. "Тож, дай Бого, щоб і наступного року не бачили!". Що символізує багатий урожай, за снопами якого і людини не видно.

В Україні з прадавніх часів “дідом”, “бабою”, “дідами” називали померлих предків. За народними уявленнями, духи померлих знаходяться в зерні, яке ховають в землю як і небіжка. Як зерно має здатність проростати, так і душі померлих спроможні зʼявлятися серед живих на великі свята. За народними повірʼями, на Різдво Господь Бог випускає всі праведні душі відвідати своїх найближчих родичів. Вірять, що всі пращури приходять на святкову різдвяну вечерю. Гуцули перш ніж сідати на Святвечір до столу ретельно дмухали на лави, “щоб душечку не присісти”.

Кутю на покуть під образи несе хазяйка, надягнувши рукавиці або обгорнувши горщик чи миску з кутею рушником, щоб “в хаті не було голо, а був достаток”. Ставить на покуті під іконами на сіно, примовляючи :”Іди, кутя, на покутя, а узвар – на базар”.

Колись діти при цьому “бекали”, “мекали”, “мукали”, “квохтали”, щоб у хазяйстві велась усяка живність. Куті “до пари” ставлять поливʼяний глечик із узваром. Узвар варять із сушених фруктів – яблук, груш, слив, вишень. Засолоджують медом або цукром. На Полісся приготовлену із ячменю або гречки кутю доливають узваром і прикрашають фруктами з відвару.

Сьогодні кутю часто готують із рису. Із жита, яке в українців є символом життя, кутю не готують ніколи. Адже кутя є ритуальною їжею-жертвоприношенням душам померлих предків, які, нібито, обовʼязково приходять до родини на Святвечір.

Стіл після різдвяної вечері не прибирають, усі страви і запалену свічку залишають до ранку “для тих, кого нема вже з нами”. Ложки збирають і ставлять біля Дідуха. Мити посуд після Святої вечері вважається за гріх. Для душ померлих у окрему тарілку накладають по-ложці куті та кожної різдвяної страви, поруч ставлять стакан з водою, накритий скибкою хліба, і кладуть ложку. Ранком цим загодовують худобу і домашню птицю, “щоб гарно велись”. Вважається, що душі померлих відвідують своїх родичів невидимими. Побачити їх можуть тільки маленькі діти, бо вони ще безгрішні, а також ті, що”щось знають” – знахарки, ворожки, чаклуни та жебраки.

За народними уявленнями, між померлими й живими членами роду зберігається постійний звʼязок. Вважається, якщо живі шанують своїх предків, то мертві сприяють своєму родові в хазяйстві, забезпечують здоровʼям, охороняють худобу й врожай. Якщо ж про померлих родичів забувають, вони ображаються і можуть накликати на живих нещастя, хвороби, збитки, посуху.