Стародубівсько - гадяцька шляхтянка, а не волинянка
Лариса Косач - малоросійська дворянка. Шляхетна квіточка на полі євгенічної Гетьманщини. Праонучка скарбничого Гадяцького полку Війська Запорозького Городового Якима Драгоманова. Огого! Могла народитися в Бересті, Ізмаїлі чи Мелітополі. Куди б занесла доля стародубівського шляхтича Петра Косача та його вірну дружину Драгоманову-Цяцьку. Але ні, не з волинського ґрунту, а з родини лівобережної шляхти народилася Леся Українка.
Так, безжально ставлю під сумнів цей "волинський бренд" - письменниця Леся Українка. Не зарадить і 200 гривнева купюра з замком Любарта - вона фальшива. Так сталося, що "волинська Леся Українка" знадобилася українофобам-комуністам аби притлумити повоєнну польськість Ковеля та Луцька. Є там підходящі украінци? Є украінка! Сюда йєйо! Звідти пам'ятники, музей у Колодяжному і вся лесезнавча активність у краї, яку так зворушливо толерували "другі совєти".
Хоча от значно важче давався пам'ятник Лесі Українці у Київі. Чого б це? Комуністи-цекісти вперто перешкоджали його появі східніше Волині. Бо не було як "збалансувати" образ модерної поетеси якоюсь модною русскою бабою (Ахматова і Цвєтаєва нє в щот). І от цей бульвар Лесі Укрáінкі - він таки зробив свою чорну справу "розгерметизації" українського в центрі столиці УССР. Який прикрий компроміс! "Прибандерився" Київ. У самому центрі...
Але у льоху далі тримали маму "волинячки" - Олену Пчілку. Її вулиці так і не зявилося в окупованому Київі. А у вільному Київі їй велося не краще - маму запхали на дикі піски Позняків, де вулиця на її честь у вустах мігрантів-донеччан мило звучить як "Єлєна Пчьолка".
Власне ключ до причини доволі прісного свята 150-річчя Лесі Українки - отієї стародубівсько-гадяцької шляхтянки - є імя її матері: Олена Пчілка. Проспавши її 150 років з дня народження, ну й 90 років з дня смерти, ми далі носимося з Лесею Українкою чуть-чуть по-совєцьки. Без ґрунту. Без таємниці шляхетства. Без приналежності до старовинної воїнської касти козацтва. Без джерел
Ростислав МАРТИНЮК
Так, безжально ставлю під сумнів цей "волинський бренд" - письменниця Леся Українка. Не зарадить і 200 гривнева купюра з замком Любарта - вона фальшива. Так сталося, що "волинська Леся Українка" знадобилася українофобам-комуністам аби притлумити повоєнну польськість Ковеля та Луцька. Є там підходящі украінци? Є украінка! Сюда йєйо! Звідти пам'ятники, музей у Колодяжному і вся лесезнавча активність у краї, яку так зворушливо толерували "другі совєти".
Хоча от значно важче давався пам'ятник Лесі Українці у Київі. Чого б це? Комуністи-цекісти вперто перешкоджали його появі східніше Волині. Бо не було як "збалансувати" образ модерної поетеси якоюсь модною русскою бабою (Ахматова і Цвєтаєва нє в щот). І от цей бульвар Лесі Укрáінкі - він таки зробив свою чорну справу "розгерметизації" українського в центрі столиці УССР. Який прикрий компроміс! "Прибандерився" Київ. У самому центрі...
Але у льоху далі тримали маму "волинячки" - Олену Пчілку. Її вулиці так і не зявилося в окупованому Київі. А у вільному Київі їй велося не краще - маму запхали на дикі піски Позняків, де вулиця на її честь у вустах мігрантів-донеччан мило звучить як "Єлєна Пчьолка".
Власне ключ до причини доволі прісного свята 150-річчя Лесі Українки - отієї стародубівсько-гадяцької шляхтянки - є імя її матері: Олена Пчілка. Проспавши її 150 років з дня народження, ну й 90 років з дня смерти, ми далі носимося з Лесею Українкою чуть-чуть по-совєцьки. Без ґрунту. Без таємниці шляхетства. Без приналежності до старовинної воїнської касти козацтва. Без джерел
Ростислав МАРТИНЮК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |