Стандарти і практика в ЗСУ

- Тату, а чому ти не демобілізуєшся? - з дитячою безпосередністю питає мене семирічний син.
- Навіщо? - туплю я, не одразу в'їжджаючи в це просте запитання.
- Щоби бути з нами, - щиросердно відповідає син.

Він щодня у Києві бачить молодих і справних чоловіків на самокатах, чоловіків на велосипедах, чоловіків на ревучих мотоциклах, чоловіків на "крутих" авто і не розуміє чому його тато "там" - у ЗСУ, а ці чоловіки "тут" - перед його очима.

Я би міг розповісти синові про те, що таке справедливість у житті. Особливо в Україні. Але вчасно зупиняюся, щоб не програмувати дитину і не робити її рабом обставин та міфічного і, як виявляється, непотрібного нікому обов'язку.

А ще міг би багато розповісти про стандартне нахібалово, як основоположну концепцію ЗСУ. Наприклад, в контексті свіжих заяв Зеленського про демобілізацію я згадав, як навесні 2023 року, будучи ЗНШ зенітного ракетного дивізіону, я піднімав свої нотатки, БЧСи та брки комбрига за весну 2022 року, щоб подати всіх своїх на УБД. Раніше, на початку широкомасштабного вторгнення, я був заступником командира зенітної ракетної батареї з морально-психологічного забезпечення, і на цій посаді я робив все: БЧСи, рапорти, звіти...

Яким же було моє здивування у 23 році, коли я відкопав брку комбрига за березень 22 року, яка забороняла командирам скидати на заступників з МПЗ БЧСи, рапорти, звіти... Але оскільки моєму тодішньому командиру батареї було зручно, що я все робив, то про цю заборону я у 22-му не дізнався і пахав далі.

Це я до того, що в ЗСУ нахібалово - це стандарт. Тому хто б там і що там не казали в політичних верхах про демобілізацію, та якщо це невигідно військовому керівництву, то буде як зі мною у 22-му - наказ по...риться на певному рівні, а ті, хто пахають - пахатимуть далі, навіть не знаючи, що вже не мусять.

Олександр ПІДДУБНИЙ