Справжність речей

Щодалі то більше схиляюся до буття в стилі «вабі-сабі», що випливає з давньої японської філософії «краси у простоті». Суть її захована в словах: вабі – скромність, ненав’язливість, краса, сабі – старовинність, самотність, умиротворення. Тобто наближення до автентичності і справжності речей. Щоб перебувати й набуватися в затишку мудрої простоти, жити спокійним, поміркованим, непоказним трибом. І в побуті, і в одязі, і в столовуванні.

Можливо тому, маючи в місті респектабельний дім, я ще раніше інтуїтивно довго шукав і таки знайшов маленьку хатину в «бічному» селі з великим садом, струмком, ставком і двома криницями, а головне – малолюддям. І обставив її майже в стилі бабиної хати, де мені в дитинстві було дуже притульно і прилюбно.

Мабуть, вабі-сабі, я так хочу розуміти – це не тільки як жити, але й де жити. У всякому разі для мене. Ніколи не приваблювали міста-центри, зачаровували провінції, ба навіть околиці провінцій. Адже тут ти віддаляєшся від усього на світі і виходиш у справжній світ. Хтось мудро сказав: окраїна – це початок світу, а не його кінець.

Згадаймо, що Ісус теж із глухого села, а не з Єрусалима. І ціла низка видатних людей. Природно, що в людини з провінції апетит до культури, зовнішньої і внутрішньої, стійкіший, ніж у того, хто в цьому середовищі виріс.

Для мене вабі-сабі це ще й протистояння накопиченню модного синтетичного мотлоху, як довкола тебе, так і в голові та душі. Сміття в думках – це те, що приховує від тебе єдиний сенс – цей момент. Цінність і радість моменту тут і зараз. Адже ще Сократ зауважував: «Завжди щось відбувається». Не буває звичайних митей. А коли ти в питомому середовищі, у «своїй тарілці», ти вдячно ласуєш дарунками життя. Споглядаєш чарівливий смуток речей, як казали в давнину японці. Набуваєшся в хвилині радості.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. Із нової книги "Чарунки днів".