Спокійніше, Павле Михайловичу, спокійніше…
Отож. «Лицар українського просвітництва», Павло Мовчан:
«Визнання керівної ролі КПРС – це не «декларація» і не «камуфляж», а глибоке наше переконання» – «Вечірній Київ», за червень місяць, 1989 (!!!!!!!!!) року, не 69-го – 89-го (!!!!!!!!!!), 27-м своїм числом, подає незамулену чітку позицію натоді вже зрілого 50-літнього мужа П.Мовчана.
Як вислід, Мовчанова писанина.
Чиновна, кон’юнктурно-системна, в «догодну струю», зрештою, натягнута, спонукально-накручена, позовано-декоративна, залюблено-штучна, послушна – з огляду на те, що «во всє врємєна» П.Мовчан писав оди та панегірики (знову ж таки – пристосуванською угодою) чужинцям – Грошофт-Зендер-Ульянову-Лєніну-Бланку, комуністам, їхній партії і самій совдепній імперії…
ЙОГО ІМ’Я
«Наброснявілі верби – хором
(ну-ну, напевно, так тепліше — О.С.)
хотіли зрадувати всіх,
то в перешепті двоскладове
хитали слово на гілках:
– Ле-нін…
(просто «ульот», ідемо далі!
справді: «так ніхто не кохав» — О.С.)
То тихли урочисто знову,
пташиний спів сріблясто ткавсь:
– Ле-нін…
(Милий ти мене ще любиш? – Ще ні — О.С.)
На кроснах пересохлих стебел
наструнчувалась срібна мить,
І я прислухавсь… сам до себе –
Його ім’я в мені БРИНИТЬ…
Отакі-от пологи-розлоги-розпологи.
Характерні. Бажані. І головне – свідомі. Саме під Брєжнєва ви тоді лягли, з його конституцією. І… «забєрємєнєлі»… Владіміром Лєніним. І вже понад чотири десятки років носите його коло самого серця. І не просто носите – виношуєте! Плекаєте свою «Таємну місію таланту». Стати няньом…
Ви на Чернечу гору луччччє б з’їздили та П-О-К-А-Я-Л-И-С-Я.
За все сподіяне. На цьому білому світі. Зірки вже ж ось-ось, близько — рукою подати. Ви ж там камінюку, на Тарасову душу, вклали. Од 2001 року вона там лежить. І відає всім про те, що тут постане Тарасова церква. І вже цілих 18 зим ви, разом з Любов’ю Василівною, справно «розводите» український народ на гроші. По банді. І люди дають. На святу справу. На ТАРАСОВУ ЦЕРКВУ!!!
І вже не один, не два-не три-не чотири мільйони й не десять — у ваші схрони-скрині-скарбниці «рахункові» лягли!!! А церкви як не було – так і нема!!!
А то вбралися нині у ЗВИЧНЕ, у СВОЄ – і ПЛОДОНОСИТЕ у спілці письменників, на столичній Банковій, 2.
Спокійніше, Павле Михайловичу, спокійніше…
Це я так. Потроху. Нічого особистого.
Олександр СОПРОНЮК
Хвиля Десни
«Визнання керівної ролі КПРС – це не «декларація» і не «камуфляж», а глибоке наше переконання» – «Вечірній Київ», за червень місяць, 1989 (!!!!!!!!!) року, не 69-го – 89-го (!!!!!!!!!!), 27-м своїм числом, подає незамулену чітку позицію натоді вже зрілого 50-літнього мужа П.Мовчана.
Як вислід, Мовчанова писанина.
Чиновна, кон’юнктурно-системна, в «догодну струю», зрештою, натягнута, спонукально-накручена, позовано-декоративна, залюблено-штучна, послушна – з огляду на те, що «во всє врємєна» П.Мовчан писав оди та панегірики (знову ж таки – пристосуванською угодою) чужинцям – Грошофт-Зендер-Ульянову-Лєніну-Бланку, комуністам, їхній партії і самій совдепній імперії…
ЙОГО ІМ’Я
«Наброснявілі верби – хором
(ну-ну, напевно, так тепліше — О.С.)
хотіли зрадувати всіх,
то в перешепті двоскладове
хитали слово на гілках:
– Ле-нін…
(просто «ульот», ідемо далі!
справді: «так ніхто не кохав» — О.С.)
То тихли урочисто знову,
пташиний спів сріблясто ткавсь:
– Ле-нін…
(Милий ти мене ще любиш? – Ще ні — О.С.)
На кроснах пересохлих стебел
наструнчувалась срібна мить,
І я прислухавсь… сам до себе –
Його ім’я в мені БРИНИТЬ…
Отакі-от пологи-розлоги-розпологи.
Характерні. Бажані. І головне – свідомі. Саме під Брєжнєва ви тоді лягли, з його конституцією. І… «забєрємєнєлі»… Владіміром Лєніним. І вже понад чотири десятки років носите його коло самого серця. І не просто носите – виношуєте! Плекаєте свою «Таємну місію таланту». Стати няньом…
Ви на Чернечу гору луччччє б з’їздили та П-О-К-А-Я-Л-И-С-Я.
За все сподіяне. На цьому білому світі. Зірки вже ж ось-ось, близько — рукою подати. Ви ж там камінюку, на Тарасову душу, вклали. Од 2001 року вона там лежить. І відає всім про те, що тут постане Тарасова церква. І вже цілих 18 зим ви, разом з Любов’ю Василівною, справно «розводите» український народ на гроші. По банді. І люди дають. На святу справу. На ТАРАСОВУ ЦЕРКВУ!!!
І вже не один, не два-не три-не чотири мільйони й не десять — у ваші схрони-скрині-скарбниці «рахункові» лягли!!! А церкви як не було – так і нема!!!
А то вбралися нині у ЗВИЧНЕ, у СВОЄ – і ПЛОДОНОСИТЕ у спілці письменників, на столичній Банковій, 2.
Спокійніше, Павле Михайловичу, спокійніше…
Це я так. Потроху. Нічого особистого.
Олександр СОПРОНЮК
Хвиля Десни
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
