Спогад про зиму

Зима в наших широтах ніколи не розбещувала публіку.

У всякому разі, всупереч людській гріховності та байдужості, холодний сезон перманентно тримав мешканців північної частини Руси-України в чіткій та зрозумілій формі.

Тутешні українці завжди готувалися до холодів, а значить і до зими. У всякому разі на день ( за старим календарем) Покрови ( 14 жовтня) в обійсті селян все було готово прийняти дарунок Господа, а так і подякувати за сніг, який міг лежати,вкривши землю, аж до березня наступного року.

І батько мій 1925 р.н розповідав, що пам'ятав такі випадки.
Але сьогодні ми про морози, якими цього року переймаємося від 20 грудня.

Що й казати, досить безглуздо вийшло цього разу у синоптиків, які ще восени пророкували мало не відсутність снігу та тривалих морозів. Мовляв,не буде вже такого в Україні!
А він- прийшов до нас на Сіверщину й оселився капітально!

Більше місяця тернує нас сей жорсткий дядько! Інша справа, що нового та не звичного, коли по правді- нічого не сталося. Просто варто зробити таку собі руханку мізків. Особливо тим, хто пам'ятає своє буття в цім світі від 1950-1960 років.

Мені особливо запам'яталися справжні " зимні" місяці січень та лютий 1987 року.
Ото мороз справді " дав прикупити", проявивши себе на повну силу.

Кілька днів приблизно в цю пору вночі тепломір опускався до позначки минус 38 градусів Цельсія.
Що було,то було.

Я був тоді з 25 роками за плечима та обов'язками директора середньої школи.
А заморозити школу- було б тоді великим гріхом. Отож і не спалось, а ноги тримав на радіаторі опалення, відчуваючи температуру, а значить і биття в правильному ритмі серця школи- її кочегарки.
Пройшли з честю 38 градусний мороз, залишивши в пам'яті спомин про одну з багатьох крутих зим на правому березі Десни!

Борис ДОМОЦЬКИЙ