Хустина

У Ніжені ховали капітана НГУ Миколу Саєнка. З церкви Всіх святих. Була почесна варта. І вперше побачив як хлопцям "при виконанні" пов'язали традиційні на Гетьманщині хустки - на ліві руки. Хустки були не з якогось поховального комплекту. А так - по домашньому: кому чорна попалася, кому строката, а кому біленька - зав'язана широким вузлом ніби на рану. Воїстину: народна армія - й варта з хустками від людей.

А хустина на Гетьманщині має давню військову та поховальну символіку. Коли проводжали у військо, то козакові вишивала таку дружина. Якщо був холостий, то їх могли дати багато, виряджаючи - часто обвішували хусточками всі груди. Хто з Чернигівської області, той бачив таке ще у 1980-их роках.

І що ж із хусткою? Якщо не вертав із війни козак - як капітан Микола Саєнко, - то ховали, кладучи оту хустину на сідло коня чи труну. А тим, хто ховав і ніс домовину, то хустини в'язали на ліву руку.

У Шевченка єсть цілий вірш про це - Хустина. І єсть у тому вірші дух отого похорону сьогоднішнього у Ніжені. Коли ховали капітана Саєнка.
За ним ідуть єсаули
Та плачуть, ідучи.
Несуть пани єсаули
Козацькую збрую:
Литий панцир порубаний,
Шаблю золотую,
Три рушниці-гаківниці
І три самопали...
А на зброї... козацькая
Кров позасихала.
Ведуть коня вороного,
Розбиті копита...
А на йому сіделечко,
Хустиною вкрите.
.... Ой хустино, хустиночко!
Мережана, шита.
Тілько й слави козацької —
Сіделечко вкрити.

Ростислав МАРТИНЮК