Сьогодні день українського добровольця
Дивилися щойно з чоловіком історичну передачу, і після неї я сказала, що історик добре попрацював з документами, але зовсім не взяв до уваги тогочасну художню літературу, яка єдина передає дух часу і настрої героїв, які самі її - меншість писали, а більшість читали і надихалися нею.
Чоловік, як завжди, розкричався, що значення мають лише документи, і навіть мемуари можна вивчати лише як опосередковані джерела, бо вони завжди суб'єктивні.
- А коли будуть вивчати нашу історію, той самий ДУК ПС, - раптом сказала я, - де ті документи? Чи багато їх є? Ти сам, як начальник штабу, багато письмових наказів віддав чи оформив? Де вони, ті джерела? Ми вели бої, ми втрачали людей, ми першими заходили в населені пункти і утримували їх місяцями - де документи про нас?
- У кримінальних справах, - резонно відповів чоловік.
І я схопилася за голову. І подумала, що справді, історію яких-небудь середньовічних повстанців вивчають за указами влади про страти їхніх лідерів, і за офіційними звітами воєначальників, які придушували бунти.
Що залишиться після нас в історії? Вилучені з наших комп'ютерів відео у кримінальних справах, де на полігоні підривають фугас і досвідчений снайпер вчить новачків стріляти, і все це кваліфіковано як підготовка до терактів? Історії тільки тих добровольців, які за гроші облили кислотою активістку чи вбили дитину замість її "замовленого" батька?
Брат Тук, побратим Робін Гуда, мав знати грамоту, але не залишив записів - мабуть, щоб їх не вилучили і не додали до кримінальної справи про браконьєрський відстріл оленів у Шервудському лісі.
Залишились легенди. І про нас теж залишаться - про Сашка Білого, про Лісника, про молодого Да Вінчі... І ніхто ніколи не розбереться, що з того правда, що ні - на те й легенди.
Це наш час. Це Інтернет. Це десятки написаних книг.
Про нас кажуть, що ми врятували державу. Мабуть, це правда.
Ми не зробили найскладнішого - того, що робить звичайна окопна піхота, "робочі конячки", які виносять на собі весь тягар війни, тримають фронт і забезпечують перемогу. Про яких не складають легенд і яких значно рідше звинувачують у тероризмі.
Ми були і є тими, хто подарував цій війні мотивацію і сенс.
Ми не залишили документів. Тільки фото і книги.
Час не покаже, історія не розбереться. Держава навряд чи подякує.
Ми добровольці, жива легенда. Сьогодні наше свято.
Олена БІЛОЗЕРСЬКА
Чоловік, як завжди, розкричався, що значення мають лише документи, і навіть мемуари можна вивчати лише як опосередковані джерела, бо вони завжди суб'єктивні.
- А коли будуть вивчати нашу історію, той самий ДУК ПС, - раптом сказала я, - де ті документи? Чи багато їх є? Ти сам, як начальник штабу, багато письмових наказів віддав чи оформив? Де вони, ті джерела? Ми вели бої, ми втрачали людей, ми першими заходили в населені пункти і утримували їх місяцями - де документи про нас?
- У кримінальних справах, - резонно відповів чоловік.
І я схопилася за голову. І подумала, що справді, історію яких-небудь середньовічних повстанців вивчають за указами влади про страти їхніх лідерів, і за офіційними звітами воєначальників, які придушували бунти.
Що залишиться після нас в історії? Вилучені з наших комп'ютерів відео у кримінальних справах, де на полігоні підривають фугас і досвідчений снайпер вчить новачків стріляти, і все це кваліфіковано як підготовка до терактів? Історії тільки тих добровольців, які за гроші облили кислотою активістку чи вбили дитину замість її "замовленого" батька?
Брат Тук, побратим Робін Гуда, мав знати грамоту, але не залишив записів - мабуть, щоб їх не вилучили і не додали до кримінальної справи про браконьєрський відстріл оленів у Шервудському лісі.
Залишились легенди. І про нас теж залишаться - про Сашка Білого, про Лісника, про молодого Да Вінчі... І ніхто ніколи не розбереться, що з того правда, що ні - на те й легенди.
Це наш час. Це Інтернет. Це десятки написаних книг.
Про нас кажуть, що ми врятували державу. Мабуть, це правда.
Ми не зробили найскладнішого - того, що робить звичайна окопна піхота, "робочі конячки", які виносять на собі весь тягар війни, тримають фронт і забезпечують перемогу. Про яких не складають легенд і яких значно рідше звинувачують у тероризмі.
Ми були і є тими, хто подарував цій війні мотивацію і сенс.
Ми не залишили документів. Тільки фото і книги.
Час не покаже, історія не розбереться. Держава навряд чи подякує.
Ми добровольці, жива легенда. Сьогодні наше свято.
Олена БІЛОЗЕРСЬКА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |