Софія Русова, яку так мало знаємо...
18 лютого 1856 року у селі Олешня на Чернігівщині народилася Софія Русова (уроджена Ліндфорс) – феноменальна жінка, яка мала французьке і шведське коріння, але була українкою-патріоткою за переконаннями, педагогиня, котра першою сформулювала концепцію національної освіти, письменниця і громадська діячка.
З 9 років мешкала в Києві, де закінчила Фундуклеївську гімназію і увійшла в українське патріотичне середовище Лисенків-Старицьких. Там в 1871 році, разом із сестрою Марією, вела перший в місті дитячий садок і позашкільну освіту для дорослих. У 1874 році одружилася з Олександром Русовим і переїхала до нього у Петербург, де була учасницею українського земляцтва. У 1876 році українська Громада відрядила подружжя Русових до Праги для підготовки до видання Шевченкового «Кобзаря».
Кілька разів ця родина мешкала у Чернігові, активно долучаючись до громадських справ, однією з найвагоміших є заснування у місті першої громадської бібліотеки.
Дуже точно написав про них Ілля Людвигович Шраг: «Надзвичайну гармонію виявляло подружжя Русових: перейняті однаковими пориваннями, одними думками, однаковою любов’ю до людини та щирим бажанням працювати на користь громадянства, гуманні, з широкою освітою, вони мали особливу здібність гуртувати людей коло корисної праці… лагідні та толерантні до чужих переконань, вони приваблювали до себе людей, які ставали їх найщирішими прихильниками».
У той час, коли Русови вдруге в 1894 році прибули до Чернігова, то центром культурного життя була українська Громада. Софія Федорівна в книзі «Мої спомини» писала про цей час: «Чотири роки мого життя в Чернігові були заповнені працею для справи народної освіти та лекціями літератури…». Оселя Русових теж стала тим осередком культури, освіти, де постійно вирувало життя. «Часто збиралась у нас молодь, співали хором, підготовляли українські концерти. Олександр завжди співав з моїм супроводом на фортепіано», - згадувала С. Русова.
Долею судилося Русовим переїжджати з одного місця на інше, що було пов’язано з статистичною роботою Олександра Русова. Але вони були у курсі усіх культурних новин і сумували за Черніговом, а з багатьма чернігівськими друзями – родинами Коцюбинських, Шрагів – Русови листувались, обмінювались книгами, журналами, разом були членами чернігівської «Просвіти». Особливо активне листування велося, коли Русові жили у Петербурзі. У фондах музею-заповідника М.М.Коцюбинського збереглися листи Олександра і Софії Русових до М.Коцюбинського. У 1907 р. Олександр Русов писав: «Щирокоханий та любий Михайло Михайлович! Оце був у нас Ілля Людвигович, то так Чернігівщиною запахло, що й до Вас писати захотілося… Пришліть жінці уповноваження од Вашої «Просвіти» на збори народних університетів, бо вона там про націоналізацію університетів річ заведе».
У січні 1908 р. Софія Федорівна представляла чернігівську «Просвіту» на з’їзді культурно-освітніх товариств. «Учора я промовляла від любої чернігівської «Просвіти». Розказувала усю її діяльність і усі утиски, які вона вистрадала, а потім перейшла до загального національного питання, розказала про становище української сучасної культури. Михайло Михайловичу, мене так слухали здивовано, наче я з луни впала, так мало ця «господствующая народность» знає й розуміє, що вона справді не та безмежна Росія й яке море сліз потоплено в її «єдинстві», - пише Русова у листі до М.Коцюбинського.
У Петербурзі друзі підсміювалися з Софії Федорівни, що вона з доброчинної жінки стає фурією, як тільки хто починає обмежувати права України.
Феномен Софії Русової якраз в тому рідкісному поєднанні таланту педагога і літературного критика, письменниці. Талановитому перу Софії Русової належить значна кількість літературно-критичних нарисів про творчість видатних письменників, філософів: Г.Квітки-Основ’яненка, Г.Сковороди, М.Гоголя, М.Драгоманова, Марка Вовчка, Н.Кобринської, М.Коцюбинського. Вона одна з перших використовувала російську пресу для поширення критичних статей про самостійне значення української літератури. Важливе значення для розуміння поглядів С.Русової має стаття «Старе й нове в сучасній українській літературі», яка була надрукована російською мовою в журналі «Русская мысль», а потім перекладена українською І.Франком для публікації у журналі «Літературно-науковий вісник» за 1904 рік.
У бібліотеці М.Коцюбинського зберігається кілька номерів першого українського педагогічного журналу «Світло», де Софія Федорівна була активним дописувачем і членом редколегії. За підручниками С.Русової навчаються діти української діаспори. Її літературознавчі праці, художня проза перекладені і здобули високу оцінку в багатьох країнах світу. Тільки ми, земляки, мало що з того читали. «Раз добром нагріте серце вік не охолоне», - ці пророчі Шевченкові слова викарбувані на могилах Олександра Русова в Києві і Софії Русової в Празі. Краще не скажеш, адже дарувати добро людям і милій Україні було кредом їхнього життя.
З сайту літературно- меморіального музею - заповідника М.Коцюбинського
З 9 років мешкала в Києві, де закінчила Фундуклеївську гімназію і увійшла в українське патріотичне середовище Лисенків-Старицьких. Там в 1871 році, разом із сестрою Марією, вела перший в місті дитячий садок і позашкільну освіту для дорослих. У 1874 році одружилася з Олександром Русовим і переїхала до нього у Петербург, де була учасницею українського земляцтва. У 1876 році українська Громада відрядила подружжя Русових до Праги для підготовки до видання Шевченкового «Кобзаря».
Кілька разів ця родина мешкала у Чернігові, активно долучаючись до громадських справ, однією з найвагоміших є заснування у місті першої громадської бібліотеки.
Дуже точно написав про них Ілля Людвигович Шраг: «Надзвичайну гармонію виявляло подружжя Русових: перейняті однаковими пориваннями, одними думками, однаковою любов’ю до людини та щирим бажанням працювати на користь громадянства, гуманні, з широкою освітою, вони мали особливу здібність гуртувати людей коло корисної праці… лагідні та толерантні до чужих переконань, вони приваблювали до себе людей, які ставали їх найщирішими прихильниками».
У той час, коли Русови вдруге в 1894 році прибули до Чернігова, то центром культурного життя була українська Громада. Софія Федорівна в книзі «Мої спомини» писала про цей час: «Чотири роки мого життя в Чернігові були заповнені працею для справи народної освіти та лекціями літератури…». Оселя Русових теж стала тим осередком культури, освіти, де постійно вирувало життя. «Часто збиралась у нас молодь, співали хором, підготовляли українські концерти. Олександр завжди співав з моїм супроводом на фортепіано», - згадувала С. Русова.
Долею судилося Русовим переїжджати з одного місця на інше, що було пов’язано з статистичною роботою Олександра Русова. Але вони були у курсі усіх культурних новин і сумували за Черніговом, а з багатьма чернігівськими друзями – родинами Коцюбинських, Шрагів – Русови листувались, обмінювались книгами, журналами, разом були членами чернігівської «Просвіти». Особливо активне листування велося, коли Русові жили у Петербурзі. У фондах музею-заповідника М.М.Коцюбинського збереглися листи Олександра і Софії Русових до М.Коцюбинського. У 1907 р. Олександр Русов писав: «Щирокоханий та любий Михайло Михайлович! Оце був у нас Ілля Людвигович, то так Чернігівщиною запахло, що й до Вас писати захотілося… Пришліть жінці уповноваження од Вашої «Просвіти» на збори народних університетів, бо вона там про націоналізацію університетів річ заведе».
У січні 1908 р. Софія Федорівна представляла чернігівську «Просвіту» на з’їзді культурно-освітніх товариств. «Учора я промовляла від любої чернігівської «Просвіти». Розказувала усю її діяльність і усі утиски, які вона вистрадала, а потім перейшла до загального національного питання, розказала про становище української сучасної культури. Михайло Михайловичу, мене так слухали здивовано, наче я з луни впала, так мало ця «господствующая народность» знає й розуміє, що вона справді не та безмежна Росія й яке море сліз потоплено в її «єдинстві», - пише Русова у листі до М.Коцюбинського.
У Петербурзі друзі підсміювалися з Софії Федорівни, що вона з доброчинної жінки стає фурією, як тільки хто починає обмежувати права України.
Феномен Софії Русової якраз в тому рідкісному поєднанні таланту педагога і літературного критика, письменниці. Талановитому перу Софії Русової належить значна кількість літературно-критичних нарисів про творчість видатних письменників, філософів: Г.Квітки-Основ’яненка, Г.Сковороди, М.Гоголя, М.Драгоманова, Марка Вовчка, Н.Кобринської, М.Коцюбинського. Вона одна з перших використовувала російську пресу для поширення критичних статей про самостійне значення української літератури. Важливе значення для розуміння поглядів С.Русової має стаття «Старе й нове в сучасній українській літературі», яка була надрукована російською мовою в журналі «Русская мысль», а потім перекладена українською І.Франком для публікації у журналі «Літературно-науковий вісник» за 1904 рік.
У бібліотеці М.Коцюбинського зберігається кілька номерів першого українського педагогічного журналу «Світло», де Софія Федорівна була активним дописувачем і членом редколегії. За підручниками С.Русової навчаються діти української діаспори. Її літературознавчі праці, художня проза перекладені і здобули високу оцінку в багатьох країнах світу. Тільки ми, земляки, мало що з того читали. «Раз добром нагріте серце вік не охолоне», - ці пророчі Шевченкові слова викарбувані на могилах Олександра Русова в Києві і Софії Русової в Празі. Краще не скажеш, адже дарувати добро людям і милій Україні було кредом їхнього життя.
З сайту літературно- меморіального музею - заповідника М.Коцюбинського
| Читайте також |
| Коментарі (0) |