Собі, на новоліття
Дивилася щойно "П'ятий елемент"- п'ятий чи й більше раз. Сьогодні звернула увагу на фразу, яку повторює один з героїв фільму:"Головне- не час. Головне - життя". Сьогодні вони якось особливо лягли на душу. Бо 19-річний Аполон зробив набагато більше для України , загинувши на мінному полі Брянщини, ніж я, в свої сімдесят три. Час для того, щоб зрозуміти "що є життя, що є людина"(Ірина Жиленко). Щоб нещадно усвідомити, скільки насправді триває твоє життя і як ти обійшовся з ним...Я люблю своє життя.Не тому, що воно якесь виняткове: ні, не безгрішне, і не святкове, і марнотратне - щодо часу. Мені подобається витрачати час на те, що мене цікавить - читати книжки, спостерігати і думати про людей, поринати в розмови, іноді не розуміючи, що мене так захоплює в тому.
Життя моє і багатолюдне, і самотнє. Багатьох людей я розгубила, багато з них навмисно чи ненароком загубили мене. І це добре - сили вже не ті, щоб бувати всюди і - ніде! Наодинці з собою теж є про що думати і що робити. Локдауни-ковіди відкрили мені істину про те, що ключ від самотності вже не в моїй кишені, ні: нас заперто зовні. Добре, якщо це лише моє відчуття.
Війна одразу стисла внутрішню пружину (може,душа і є та пружина) з такою силою, що розумієш : перемога або смерть, а інакше навіщо жити?!Біда не в тім, що прожито "три чверті шляху" і це твоє "озаріння" майже ідентичне з рухом стрілок на біологічному годиннику.Біда в тому, що хочеш від себе значно більше, ніж фізично можеш - не станеш бійцем десь там, біля Бахмута чи в придніпровських степах, не понесеш багато, не побіжиш швидко.А як хочеться, до сліз, до душевної муки: мій час не важливий, важливі життя тих, хто їх там кладе, і за мене також.Відчуття боргу перед ними як безсоння: замість передиху- -втома...
Головне не час, хоча часи нам випали густі, не для легкого купання, треба було гребти і пливти.Не від одного берега до іншого, а, дуже часто, проти течії. Багато є про що розповісти, як й іншим моїм ровесникам.
Але вчасно зупинюся і запитаю себе, чи це комусь потрібно, і, зупинившись, всміхнуся.
Так, я завжди любила сміятися, жартувати,не втрачаючи самоіронії, і це ...не минуло! Тож усміхніться мені прощенно мої близькі і дальні, друзі і знайомі, і ти,моя дитино, на чиїх крилятах - двоє хлоп'ят, моїх онуків.А всі, в кого є онуки, знають, що з ними людина стає щедрою, щирою,здатною на любов вселенську...До них. До свого дому.Своєї Держави.І до тих хлопців із ЗСУ, що теж- чиїсь онуки.
Тож перемоги їм і життя! І подяка за те, що живу разом з ними в цьому злютованому і розтерзаному водночас, святому і пекельному, прекрасному і нестерпному часові.І час, і життя, і людина...Хто головний, що важливіше?..Бог сподобить - зрозумію. Попереду - огром! З днем народження, моє новоліття!
Любов ГОЛОТА
Життя моє і багатолюдне, і самотнє. Багатьох людей я розгубила, багато з них навмисно чи ненароком загубили мене. І це добре - сили вже не ті, щоб бувати всюди і - ніде! Наодинці з собою теж є про що думати і що робити. Локдауни-ковіди відкрили мені істину про те, що ключ від самотності вже не в моїй кишені, ні: нас заперто зовні. Добре, якщо це лише моє відчуття.
Війна одразу стисла внутрішню пружину (може,душа і є та пружина) з такою силою, що розумієш : перемога або смерть, а інакше навіщо жити?!Біда не в тім, що прожито "три чверті шляху" і це твоє "озаріння" майже ідентичне з рухом стрілок на біологічному годиннику.Біда в тому, що хочеш від себе значно більше, ніж фізично можеш - не станеш бійцем десь там, біля Бахмута чи в придніпровських степах, не понесеш багато, не побіжиш швидко.А як хочеться, до сліз, до душевної муки: мій час не важливий, важливі життя тих, хто їх там кладе, і за мене також.Відчуття боргу перед ними як безсоння: замість передиху- -втома...
Головне не час, хоча часи нам випали густі, не для легкого купання, треба було гребти і пливти.Не від одного берега до іншого, а, дуже часто, проти течії. Багато є про що розповісти, як й іншим моїм ровесникам.
Але вчасно зупинюся і запитаю себе, чи це комусь потрібно, і, зупинившись, всміхнуся.
Так, я завжди любила сміятися, жартувати,не втрачаючи самоіронії, і це ...не минуло! Тож усміхніться мені прощенно мої близькі і дальні, друзі і знайомі, і ти,моя дитино, на чиїх крилятах - двоє хлоп'ят, моїх онуків.А всі, в кого є онуки, знають, що з ними людина стає щедрою, щирою,здатною на любов вселенську...До них. До свого дому.Своєї Держави.І до тих хлопців із ЗСУ, що теж- чиїсь онуки.
Тож перемоги їм і життя! І подяка за те, що живу разом з ними в цьому злютованому і розтерзаному водночас, святому і пекельному, прекрасному і нестерпному часові.І час, і життя, і людина...Хто головний, що важливіше?..Бог сподобить - зрозумію. Попереду - огром! З днем народження, моє новоліття!
Любов ГОЛОТА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |