Із записок цього часу

Вранці майже збігла по сходах зі свого десятого неба, а ось "здійматися на поверхи" не хочу: прийду, навпомацки запалю свічку, сидітиму і гортатиму фб.

У вестибюлі свічка вже горить, голосно цокає годинник, я відпочиваю, подумки мугикаючи дитячу пісеньку про те, що "в лісі темно, неприємно, і людей нема ніде"... А в мене є нагода мати ще й такий досвід: сидіти і слухати 18 поверхів над собою, тихих і без вечірніх звуків та запахів, розглядати фото біблійної Світлани Короненко з бокалом мадери, закамуфльованої під борщ, спостерігати профіль консьєржки через полум'я свічки і зовсім розслаблено думати про гарячу чашку кави з медом, яку я обов'язково собі заварю, коли запрацює підйомник.Ну і звичайно ж, спогади про дитинство з керосиновою лампою, яку я любила: зрізала гнота від кіптяви, обережно протирала газетою шкло, запалювала гнотик і урочисто вмощувала фігуристу склянку в схоже на корону гніздо. Шкло тепліло, світло розгоралося і...

Ось й увімкнули його, щедро і урочисто, безвідмовно гуркнув ліфт і я, розчаровано зазирнувши в поштову скриньку, без перешкод добулася додому. Кава вже запарена. А завтра включать опалення, а "Воля" обіцяє відновити інтернет і телебачення. Все нормально, пані і панове!

Любов ГОЛОТА