Смакую курськими топонімами...

Признаюсь, що ласую курськими топонімами по ковточку - як французьким колекційним коньяком або карпатським медом.

На "Суджу" щоразу роблю хортячу стойку, бо мені щоразу від цієї назви "Словом о полку..." віє, як першими акордами "Запорозького маршу", - "а мої ті куряне свідомі кметі, під трубами повиті, під шоломами злеліяні, конець списа годовані"... І слушно - адже це з давніх-давен наші сіверські землі: Рильське князівство, пограниччя, з дурної європейської довірливости роздане "на прокормленіє" литовськими князями тодішнім харошим рускім (закреслено) московитським політеміґрантам, які в XVI ст. поводились так само, як і в ХХІ-му, і приволокли вимантулені обманною присягою землі тому самому моск. цареві, від якого втікали, за що й були ним із вдячністю страчені, - Московія вже тоді була тим, чим сьогодні, а Курщина лишалась українською, мовно й звичаєво, аж до XX ст., і ще всього яких півтораста літ тому Тургенєв кпив із персонажа, переконаного, ніби "знает малорусскій язик" на тій тільки підставі, що "два раза проезжал мимо Курской губернии" (с)...

Не ми починали цю війну під гаслом "Повернути своє!" - але раз уже слово впало, то пізно, назад не забереш.)) (З такими заявками взагалі треба обережно - світобудові до спини, що ти там собі на втіху в підручниках понаписував, вона реаґує на фактичний стан речей: хотів "своє" - будь ласка, на виході всіх БД залишишся - із самим МКАДом, і нарікати не буде на кого: "ти сказав" (с). :-))

А Курщина, Білгородчина, Вороніжчина мають бути повернуті, егежбоньки, "в родную говєнь". На яких правах і умовах - ось це питання цілком собі до обговорення, і на перемовини, авжеж що колись неминучі (тільки не факт, що з Москвою, цілком може бути, що всього лише з союзниками...) його готувати варто завчасу - тепер і вже, хай поки що тихими брейнштормами фахівців...

Будьмо реалістами - бажаймо неможливого!
Слава ЗСУ.

Оксана ЗАБУЖКО