Головна › Новини › СУСПІЛЬСТВО
Слово про Валерія Сарану
26-Жов-18 471 0.0 0
Слово про Валерія Сарану, виголошене на вечорі пам'яті Левка Лук'яненка, Івана Драча і Валерія Сарани у чернігівській філармонії 24 жовтня 2018 року.

Він невипадково на нашому вечорі в ряду Героїв України, адже і Валерій Сарана нагороджений орденом «За мужність». Цим орденом Президент нагороджує загиблих героїв нинішньої російсько- української війни. Але ця війна почалася не п’ять років тому, а значно раніше. І Валерій Сарана, який очолив чернігівський Народний Рух, також є героєм цієї війни.

В той час суспільство ділилося на чорно- білі кольори: комуністи і рухівці. Відтінків не було. Чи ти за Союз чи за Україну. Стати на світлу сторону Руху однозначно означало стати проти комуністичної партії. А це тоді була монолітна глиба з КГБ, міліцією, армією і страхом.

Я не буду переповідати факти рухівської біографії Сарани – про це вже написано і ще напишуть. Та всі дослідники муситимуть перш за все відповісти на питання: а що ж змусило Валерія Сарану стати проти моноліту комуністів? Адже він не був із опозиційної сім’ї – його батько займав не останнє в суспільстві становище, матері він взагалі не знав, бо померла дуже рано, та й сам Валерій Юрійович був успішним викладачем юридичного технікуму, якого любили студенти і поважали колеги. І раптом – голова найстрашнішої на той час опозиційної, антирадянської сили! Не був він, до речі, і маргіналом, яких було багато набилося в Рух – їх, ображених начальством, обставинами, сім’ями, немало тоді прийшло, як ото весняна повінь підбирає всяке паліччя … Ні, Валерій Сарана був успішним чоловіком і було йому тоді 42 роки –а це такий вік, коли ще все пахне, коли ще так смакують всі принади життя…

І тут треба говорити про містику Духу Землі. Щедро зрошена кров’ю героїв, українська земля не тільки добре городину родить (пам’ятаєте у Шевченка: “А на Січі мудрий німець картопельку садить…»?), але завжди родить Дух Волі, Дух Свободи, який, власне, і є Духом української нації.

З черкаських козацьких байраків, на гетьманській Чернігівщині Валерій Сарана і взяв отой Дух. Недарма саме він підписував документи про створення заповідника в Батурині «Гетьманська столиця» та був першим директором музею у Крутах.

…Він не любив рибалити, але любив рибалку. Він не любив стріляти в диких звірів, але любив полювання. Він не так щоб дуже любив гриби, але любив їх збирати. І не тільки заради добірного товариства, з якими він це робив, хоча й це також. Але заради відчуття отого Духу Волі, що проявляється не тільки в політиці, але і в природі. Він був справжнім, як вечеря на столі – так співається в одній із його улюблених пісень.

До речі, про пісню. Він міг заспівати для прокурора «За Сибіром сонце сходить», але взагалі співав, коли «пісня підійшла», як він говорив. Мені треба було заїхати в мою Авдіївку, щоб почути анекдот від Сарани, переказаний односельцем. Ось він. Чумацька валка йшла чи з Криму чи в Крим. Один віз поламався. Чумаки сказали батьку й синові, що тим возом правували: «Лагодьте та доганяйте, воли ж все одно йдуть повільно». Ті полагодили, давай здоганяти, а тим часом вечір наступає і вони в’їхали в якесь село. Син і каже батьку – давайте, мовляв, тут заночуємо. А батько послухав – послухав та й каже: «Е, ні, їдемо далі – це село якесь непевне, бо тут не співають»…

Десь за місяць до його відходу він заговорив про смерть. Це не було несподівано, бо ми вільно говорили на всі теми, але Валерій сказав, що хоче померти на коні, з шаблею в руках, у бою. Зараз нема коня козацького, але підступний тромб виконав ролю чи то московської саблі чи турецького ятагана.

В японській культурі, яка є хоч і високоорганізованою та примітивною ( про це ми сперечалися з Іваном Драчем, який був фанатом японської культури), існує відмінне ставлення до смерті – кажуть «Він красиво помер». Самурай, готуючись до бою, де може загинути, чи в хворобі чи так, чуючи непевність часу, обов’язково приймав ванну і вдягав свіжу білизну. Як наш Сарана….

Молодий, щось за двадцять років, студент художньої академії Тарас Шевченко все малює картини – «Смерть Богдана Хмельницького», «Смерть Сократа», «Смерть Олександра Македонського» і його викладач Карл Брюлл каже – мовляв, Тарасе, ти ж такий молодий, чого ти весь час малюєш смерті? А молодий та ранній Тарас Шевченко відповів: «Бо тільки в смерті видно чи була людина великою». Думаю, велелюдний похорон першого голови чернігівського Руху Валерія Сарана показав це.

І на завершення – вірш Івана Драча, який, хоч і не буквально, передає сьогоднішню атмосферу.

Некрологи ровесників спалюють мої очі.
Іржавіють друзі і в кар’єру люто спішать.
Сни не збуваються. Глобально безсонність ночі.
Глухі все не бачать. Сліпі задубіло мовчать.

Кожен день зачиняється важкою рипучою лядою.
Ранок все важче і важче сонцю її одчиня.
Набутки свої так жорстоко тепер оглядую
При безжальних юпітерах білого дня.

Вправляю словам сустави і юні суставчики,
Ладкаю, мамкаю, од перестраху все бережу.
Ті в ополонці купаю, а ті – в літеплі, бо ласкавчики,
Чикрижу ножем непотріб, вдячний за це ножу.

Ті старанно на душу хвалу вивіюють,
Ті – виважують ревно затяту кинжальну хулу.
Крізь шпіцрутени слави і неслави ротату завію
Вогонь за вогонь шаную, золу за золу.

Вивірення приходить і навіть влучання в десятку.
Чому ж кортить точну кулю послати по «молоко»?
А може, себе наздогнати і в себе вліпити, як в згадку,
Коли саме моцартіанство було мені за закон?

Некрологи ровесників морозні, як хуртовина.
Іржавіють друзі і вже не буде їм вороття.
А Правда велика стоїть, як мала невідчепна дитина
І ціни вимагає за себе завбільшки в нерозмінне життя.


Василь ЧЕПУРНИЙ



Теги:Валерій Сарана, Народний Рух, Чернігівський Рух, Василь Чепурний


Читайте також



Коментарі (0)
avatar